Search

• Історія
• Зали
• Архів виставок
• Архів заходів
• Архів конференцій
• Публікації
• Галерея афіш
• Досягнення
• Театр у музеї
• Пам'яті

«Після війни – мир!»

18 червня в Кіровоградському обласному художньому музеї відбувся круглий стіл з дуже актуальною і промовистою назвою – «Після війни – мир!» Унікальність і неординарність цієї події для Кіровоградщини полягає в тому, що на відміну від інших традиційних круглих столів, даний захід пройшов у класичному аспенівському форматі.

Модераторами круглого столу стали учасники семінарів «Аспен-Україна» Геннадій Заболотний та Тетяна Ткаченко.

Учасниками круглого столу «Після війни – мир!» стали історики, краєзнавці, журналісти, представники духовенства та творчої еліти міста, перед якими постало непросте завдання, адже ніхто з присутніх не мав досвіду участі у подібних заходах, окрім модераторів даного круглого столу. Публічні люди, постійні учасники чисельних диспутів, семінарів, конференцій тощо, виявилися спочатку неготові до запропонованого формату. Дивувало багато незвичних речей – суворий регламент, необхідність дотримуватися черги та інше. Ситуацію виправили час, терпіння, толерантність та елементи ролевої гри.

На початку роботи круглого столу учасники переглянули уривок із фільму «После войны – мир» (виробництвоКіностудіїім. М. Горького, 1988р.) та для обговорення було запропоновано працю відомого німецького політолога Гуннара Тайссена «В підтримку справедливості, загального примирення та реінтеграції суспільства після збройного конфлікту: як виправити минуле». Теоретичні постулати з монографії цього аналітика виявилися дуже актуальними в умовах нашого сьогодення, яке внесло свої корективи в емоційний фон, підняту проблематику та еволюцію поглядів учасників круглого столу.

Одним із болючих питань обговорення стала проблема недієздатної влади, її судової системи, правоохоронних органів, що породжує безкарність, і як наслідок – нові злочини. Більшість учасників круглого столу вбачало порятунок в люстрації влади, амністії політичних в’язнів, активізації діяльності громадських організацій та процесі децентралізації з використанням світового досвіду. Знайшлись і опоненти, які заперечували доцільність проведення демократичних реформ в умовах воєнного часу.

Багато думок було висловлено і з приводу можливості примирення чи консолідації та, головне, завершення війни. Тут стикнулись дві точки зору - оптимістична та песимістична. Прихильники першої, переважно – представники духовенства, висловили впевненість у перемозі, яка буде досягнута завдяки поверненню до Бога та молитві. Скептики заперечували можливість швидкого досягнення миру, оскільки, по перше - Україна поки перебуває на рівні червня-липня 1941-го року, і до весни 1945-го їй ще далеко, а, по друге - проблема полягає не в окремих особистостях, а у об’єктивному антагонізмі, що склався між «братніми» народами протягом століть. В цьому контексті розглядалася і проблема «п’ятої колони» в Україні та необхідність адекватної реакції на неї з боку компетентних органів.

На два табори – «толстовців» та «радикалів» поділило учасників диспуту і обговорення проблеми Донецького та Луганського регіону. «Радикали» наполягали на тому, що цей регіон – неукраїнський, і Україною ніколи не буде, оскільки (так склалося історично), його населення відстає від інших регіонів України не тільки за рівнем національної свідомості, а навіть просто інтелекту (не кажучи вже про культуру). Опоненти не погоджувались з даною тезою, приводячи як приклад – своїх рідних, близьких, друзів, та просто адекватних людей, що живуть там фактично в якості заручників, і за яких треба боротися. Інші погоджувалися з самим фактом відставання, але наводили об’єктивні причини – життя в умовах резервації, інформаційна блокада, зомбування тощо. Вкотре була проведена паралель між двома східними областями та Кримом в плані українофобії.

Не дивлячись на певний антагонізм думок, круглий стіл засвідчив дуже важливий момент – на ньому зібралися справжні патріоти України. Вони різні – україномовні, російськомовні, ліберали, радикали, але - патріоти. І підтвердженням цьому стале спільне бажання усіх присутніх зробити свій посильний внесок у акцію «Все для фронту, все для Перемоги!».