Search

• Історія
• Зали
• Архів виставок
• Архів заходів
• Архів конференцій
• Публікації
• Галерея афіш
• Досягнення
• Театр у музеї
• Пам'яті

Зал мистецтва XVIII ст. поч XX ст.

Значне місце в зібранні музею відведене мистецтву I пол. XIX – поч. ХХ століття.

Експозиція залу відкривається розділом російського портретного живопису. Саме портретний жанр набув свого найбільшого розквіту. Такі роботи створювалися художниками-академістами, безпосередніми вихованцями Петербурзької  Академії мистецтв.

Портрети розподіляють на парадні та ліричні (інтимні).

Портретне мистецтво академістів не було простим відтворенням натури, воно носило класовий, становий характер і повинно було прославляти силу і багатство дворянства. Завданням портрету була оцінка особистості портретованого перш за все з точки зору державного та станового положення, яке займала людина. Цю задачу і виконував парадний портрет.

Однією з головних заслуг російського портрету в кін. XVIII ст. і, особливо на початку ХІХ ст., був показ зв’язку особистості з суспільством. Цей зв'язок практикується в героїчному плані, тому що особистість, яка чесно виконує свій громадський зв'язок перед державою і прославляється в портретному мистецтві.

В залі представлено багато портретів, імена авторів яких та імена зображуваних осіб історія не донесла до нашого часу. Деякі особливості романтичного мистецтва – найяскравішої течії епохи загального підйому, викликаної Вітчизняною війною 1812 року і рухом декабристів, демонструє «Портрет генерала» невідомого майстра. Воїн – найулюбленіший персонаж того часу – зображений на фоні неба з грозовими хмарами, які віщують очищення. Всі живописно-композиційні засоби направлені для того, щоб передати внутрішню поривчастість й емоційність героя, його намагання до подвигу заради Батьківщини.

Цікавою є робота Аполлінарія Горавського «Портрет імператриці Марії Олександрівни, дружини Олександра ІІ» (1857). Цей портрет представляє собою копію відомого німецького художника Вінтерхальтера, який зберігається  в Ермітажі. Але це не просто копія. Оригінал був прямокутної форми. До того ж художник менш детально розробив вбрання, сконцентрувавши увагу глядача на обличчі. Таким чином художник надав парадному портрету імператриці інтимності. Робота була відреставрована у Державному науково-дослідному реставраційному центрі м. Києва.

В експозиції залу представлена робота і польського художника Августа Нідзвецького «Портрет жінки в капелюсі-тюрбані» (1827). Це типовий зразок провінційного портрету.

Яскравим прикладом ліричного портрету є робота французького художника Іполита Робілляра «Портрет дівчини з кораловою низкою у волоссі» (1859), виконана в техніці пастель. Вражає майстерність зображення, вміння передати найтонші деталі вбрання. Картина є справжнім раритетом, адже всього вісім творів цього майстра збереглося в музеях колишнього СРСР. У 1842 році І.Робійяр був запрошений до Росії для літографування шедеврів Ермітажу.

До інтимно-ліричних робіт належать і робота М.Харитонова «Портрет жінки в чорній сукні» і два жіночих портрета, виконаних в техніці пастель невідомого майстра.

Картина Різенера Анрі-Франсуа «Портрет великої княжни Катерини Павлівни» виконана в стилі ампір (непропорційність зображення). Княжна зображена на фоні пейзажу. За свідченнями істориків, Катерина Павлівна була високоосвіченою особою, товаришувала з відомими вченими того часу, опікувалася бідними й сиротами. На жаль, у віці 30-ти років померла від туберкульозу.

В «Портреті  невідомої» (1858) Ю.Кітца присутні всі деталі, що потребує жанр репрезентативного портрету: і деяка театральність пози, і світська посмішка, і архітектурний пейзаж.

Микола Густавович Шильдер закінчив Академію мистецтв, часто в своїй творчості звертався  до гострих побутових  тем, але відомий ще й тим, що писав портрети російських імператорів і членів їхніх сімей. В експозиції зберігається робота М.Шильдера «Портрет імператриці Марії Федорівни». Високе суспільне положення героїні не спокусило художника створити ефектний портрет, оточити імператрицю славою та величчю. Портрет дуже лаконічний і простий, але підкорює глядача якоюсь внутрішньою красою та людяністю. Глибокі карі очі наповнені добротою, посмішка ледь-ледь намітилась на обличчі й видає сором’язливість характеру. Приваблююча сила внутрішньої чарівності доповнюється зовнішньою простотою, природністю, скромністю. Але разом з тим у зовнішності все відрізняється  витонченістю смаку. Витончена сукня щільно облягає фігуру, підкреслюючи її граціозність, легкі короткі локони роблять обличчя виразним та юним.

Велику художню цінність представляє творчий доробок естонських живописців. Основоположником естонського національного живопису вважається Іоган Келлер, який потім став професором Петербурзької Академії мистецтв. Він вдосконалював свою майстерність у Франції, Голландії, Бельгії, а з 1858 по 1862 рр. працював в Італії. Повернувшись до Петербурга, був запрошений викладачем малювання та креслення до доньки Олександра ІІ Марії Олександрівни. В експозиції – портрет 15-річної «високопоставленої» учениці художника (1868). Дещо ідеалізує образ княжни І.Келлер, але робота захвачує відсутністю офіційної парадності. В овальному портреті «Невідомої з розпущеним волоссям» (1866) Келлер створив  одухотворений образ молодої жінки. На темному фоні виразно виділяється світлом привабливе обличчя молодої жінки, що зображена в природній позі. Поворот голови, вираз задумливих очей підкреслює романтичність образу. Художник чудово використовує стриманий колорит, плавні м’які переходи світлотіні.

Михайло Васильович Брянський народився в м. Києві 1831 року, виховувався у місцевій гімназії. З 1850 по 1855 рр. навчався малюванню у академіка К. Павлова (університет св. Володимира). Брянський прославився завдяки тому, що, в основному, писав жіночі портрети на замовлення. Значну зацікавленість відвідувачів викликає майстерно написаний художником «Портрет жінки в червоній оксамитовій сукні» (1891).

Одним із самих значних майстрів академічного направлення І чверті ХІХ ст. був Федір Антонович Бруні. Заслужений професор історичного та портретного живопису. Після закінчення в 1818 році Академії мистецтв зі званням художника був відправлений батьком до Італії для подальшого вдосконалення живопису і там засвоїв для себе прийоми великих італійських живописців. Багато робіт цього художника присвячені церковній тематиці. Відомо, що він розписував стіни Московського Храму Спасителя. З 1855 року Ф. Бруні стає ректором Академії мистецтв, деякий час – зберігач картинної галереї Ермітажу. В експозиції – невеличкий етюд художника «Христос, благословляючий дітей».

Картина Федора Андрійовича Броннікова, учня знаменитого Карла Брюллова, «Біля каплиці» (1858) відноситься до побутового жанру, який раніше вважався низьким. В середині ХІХ ст. цей жанр з’являється в академічному живописі. Федір Андрійович  навчався в Академії живопису під керівництвом А.Маркова, після закінчення Академії оселився в Римі. Його робота показує сценку із італійського життя. Полотно користувалося великою популярністю і тому випустили навіть поштову листівку із зображенням каплиці. Бронніков здобув звання професора історичного живопису, приймав також участь у пересувних виставках Товариства художників-передвижників.

Самий ранній твір світського мистецтва в колекції музею – «Пейзаж з вежею та водоспадом» невідомого художника ІІ пол. ХVIII ст. Російський пейзажний живопис того часу знаходився на ранній стадії свого розвитку.

Це скоріше вигаданий, ніж написаний з натури пейзаж, який нагадує декорацію з кулісною композицією та умовним колоритом. Завданням художника було не стільки відтворення дійсності, скільки її ідеалізація, тому прагнення до правдивого зображення було ще стримане системою умовних правил та прийомів.

Російська природа майже не приваблювала художників, її вважали не виразною, сірою, одноманітною. Частіше писали південну природу з її яскравими фарбами, екзотичними краєвидами або природу півночі – з суворою величчю гір, морських бухт, руїн старовинної архітектури. Робота художника М.Денисова «Пейзаж» та невеличкі етюди Є. Хруслова створені вже не в умовах майстерні, а на природі, пленері. Чим і викликають захоплення відвідувачів.

В експозиції представлені твори художників-членів Товариства пересувних художніх виставок. Товариство було створене в 1870 р., а в 1923 році змінило назву на Асоціацію художників революційної Росії (АХРР).

Час розквіту зазнає російський пейзажний живопис цього періоду. Основоположник російського демократичного пейзажного живопису, художник надзвичайного ліричного обдарування Олексій Кіндратович Саврасов представлений в експозиції картиною «Захід сонця» (1878), виконаній у романтичній манері. Це полотно відноситься до пізнього періоду творчості художника. У роботі відчувається драматизм та напруження, яке являється відлунням подій останніх років життя майстра. Відбувається передача людських емоцій через багряно-червоний колорит заходу, породжується настрій тривоги, очікування чогось незвичайного. Олексій Кіндратович закінчив Московське училище живопису, ваяння і зодчества в 1854 році. Є автором знаменитої картини «Грачи прилетели»(1871), яка стала свого роду живописним символом Росії. Також Саврасов відомий і як талановитий педагог: у 1857 році вів пейзажний клас у Московському училищі живопису, ваяння і зодчества; серед його учнів були К. Коровін та І. Левітан. Був одним із членів-засновників «Товариства передвижників», приймав участь у пересувних виставках. Останнє десятиріччя життя О.Саврасова є скорботною сторінкою в його біографії. Творча криза, загострена алкоголізмом,  важко позначилася на діяльності художника. Напівсліпий, відірваний від участі в художньому житті, Саврасов доживав свої останні дні в злиднях.

Типовою для творчості видатного російського пейзажиста Івана Івановича Шишкіна є картина «Сосновий бор» (1883-1894). Твір писали три художника: М.Шильдер, І.Шишкін та Ю.Клевер. Та можна з упевненістю сказати, що вийшов типово шишкінський пейзаж з філософським осмисленням природи. Образ природи вирішений монументально. Відчувається якась романтична таємничість: природа немовби манить людину в свої незвідані простори. Романтика в пейзажі чудово сполучається з епічною величчю природи: з могутньою силою здіймаються вгору стрункі й горді велетні-сосни, створюючи повільний ритм руху, який поступово затихає і зупиняється в мовчазно-спокійних, майже застиглих силуетах вершин. Полотно вражає своїми розмірами і нікого не залишає байдужим.

Іван Шишкін народився в містечку Єлабуга, яке розташоване в оточенні вікових хвойних лісів на березі річки Ками. Любов до рідних місць поєднувалась у нього із захопленим відношенням до природи, серед якої пройшло дитинство та юність художника. Закінчив Московське училище живопису і Петербурзьку Академію мистецтв у 1856 році. Їздив у закордонні відрядження, деякий час мешкав у Германії та Швейцарії. Також відомий і як чудовий офортист: у 1894 році вийшов альбом «60 офортов И.И.Шишкина».

Юлій Юлійович Клевер – представник салонного пейзажного живопису. В експозиції представлені дві пейзажні роботи художника: «Захід» (1904)  та «Скошене сіно» (1892), які проникнуті задумливою поезією Півночі з його своєрідним колоритом, дивними переливами фарб на вечірньому небі. В своїх роботах Ю.Клевер просто описує й знаходить в природі безкінечну та багатогранну в своїх проявах красу фарб, форм, світлових ефектів.

Один художник-мариніст представлений в експозиції залу –  це Христофор Костанді та його картина «Шторм». Також спостерігаємо передачу людських емоцій через зображення морських хвиль і одинокого корабля.

Викликає неабияку зацікавленість і картина Євгена Олександровича Тихменєва «Полювання на диких качок» (1905). Навчався Тихменєв в Академії мистецтв, точніше був вільнослухачем; майстер батального й анімалістичного живопису. Відомо, що Євген Олександрович всерйоз захоплювався мисливським полюванням, полюбляв дуже собак і ця тема поступово ставала однією з провідних у його багаточисельних  живописних і графічних творах. Здобув славу серед колег чудовим зображенням диких тварин на фоні природи. Його картини до сих пір приймають участь в аукціонах «Сотбі» й «Крісті».

У невеличкій жанровій роботі «На етюди» (1815) видатний майстер побутового жанру Володимир Єгорович Маковський зобразив себе разом із дружиною й учнями на прогулянці. Закінчив Московське училище живопису, був одним із засновників «Товариства художників-передвижників» та зберігачем його передових демократичних традицій до самої смерті. Елементи літературної оповіді досить таки сильні у всіх творах Володимира Маковського, тому його часто порівнювали з письменником П.Чєховим. Згодом звертається до сюжетів, що розкривають несправедливість ладу, гострі соціальні драми «маленької людини». Успішно також виступав як портретист, книжково-журнальний ілюстратор і педагог (з 1882 року викладав в Училищі живопису, а потім і в Академіі мистецтв).

До групи художників, які були захоплені пейзажними етюдами з натури, належав Мануїл Христофорович Аладжалов. Закінчив Московське училище живопису, серед його вчителів були такі корифеї вітчизняного мистецтва як О.Саврасов, І.Левітан, В.Маковський. Розпочавши брати участь в учнівських виставках, М.Аладжалов з успіхом демонстрував свої пейзажі на виставках Московського товариства любителів мистецтва, Товариства передвижників, Союзу російських художників. Багаточисельні полотна художника присвячені природі середньої смуги Росії різних пір року. В експозиції демонструється робота М.Аладжалова «Зимовий пейзаж».

Картина «На терасі» представника салонного живопису, відомого польського художника Вільгельма Олександровича Котарбинського представляє собою невибагливий сюжет, сентиментальну сценку з італійського життя, виконаною із живописною віртуозністю. Ця робота являється зразком дворянського мистецтва – салонний живопис, який використовувався тільки для прикрашення гостьових кімнат заможних людей. Вільгельм Олександрович навчався у Варшавській художній школі, Римській Академії св. Луки, Академії мистецтв. Картини художника виділяються зовнішньою красивістю, сентиментальністю, наповнені символами, містикою, фантастичними видіннями. Писав також полотна на міфологічні й релігійні сюжети.

Викликає замилування у відвідувачів скульптура з мармуру «Хлопчик з голубом» (1861) скульптора Б.Сакса. Такі роботи, в основному, прикрашали садово-паркові композиції заможних людей.

Серед експонованих творів виділяється «Портрет дівчинки» (1867), автором якого є німецький живописець і літограф Карл-Зігмунд Вальтер. У ньому передано чистоту та безпосередність дитини, світлий світ її душі. Золотисті й лазурні тони створюють гарну кольорову гаму, яка пасує зворушливому дитячому образу.

Мистецтво офорту представлено графічною роботою Миколи Семеновича Мосолова «Портрет графа Варфоломея Расстреллі» (1870). Микола Семенович – знаменитий гравер-офортист. Навчався в Дрездені та Парижі. Число естампів, які гравіював Мосолов, досягає декілька сот – із них тільки деякі виконані з його власних ескізів і малюнків. Інші – відтворення чужих композицій. Особливо цінуються його офорти з обраних картин Ермітажу.

Із скульптурних творів особливу увагу заслуговує робота «Скачки з перешкодами» (бронза, 1882) відомого майстра кінних фігур і груп Євгена Олександровича Лансере. За своє недовготривале життя скульптор створив біля 400 творів. Для творчої манери художника характерні велика любов до деталей, ретельна, майже ювелірна за тонкістю продуманість творів. Євген Олександрович закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Своїй художній освіті зобов’язаний власне таланту, вивченню натури та надзвичайній працьовитості. В якості любителя відвідував майстерні скульпторів. Декілька раз бував у Парижі, де ознайомлювався зі взірцями скульптури місцевих галерей і з художньою бронзою. Матеріалом для його творів служили безпосередньо спостереження народного побуту,  коней, російських степів під час щорічних подорожей по Росії і азіатським країнам.

В експозиції залу представлений учнівський малюнок «Оголений натурник» (1902) видатного російського живописця, археолога, філософа, суспільного діяча Миколи Костянтиновича Реріха, виконаний вугіллям на папері. Вихованці Петербурзької Академії мистецтв, після 2-го курсу навчання, мали представити на розгляд до екзаменаційної комісії одну із таких робіт, де була зображена оголена натура. Микола Костянтинович навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету і одночасно в Академії мистецтв, де працював в майстерні А.Куїнджі. З Академії вийшов на рік раніше не закінчивши курсу в знак протесту усунення вчителя від педагогічної діяльності. М.Реріх прожив цікаве життя, сповнене невтомною працею, подорожами по всьому світу й залишив після себе величезний творчий доробок: більше 7-ми тисяч живописних творів, вірші, прозу, величезні колекції, виставлені зараз у багатьох музеях світу, наукові праці в різноманітних галузях і т.д.

Викликає зацікавленість малюнок «Сільська вчителька» (1883), створений за допомогою олівця, академіка живопису Костянтина Олександровича Трутовського. З дитинства Костянтин Олександрович захоплювався малюванням, що потім, в майбутньому, надало йому змогу відвідувати рисувальні класи Академії мистецтв. Вважався учнем знаменитого художника Ф.Бруні. Спочатку художник займався виключно історичним живописом, але душа належала до зображення сценок із народного життя. Коли поїхав до України, був у захваті від  мальовничої природи, від народу, який зачарував живописністю своїх костюмів, хатинок. Почав малювати з натури народні сцени. Відомо, що К.Трутовський товаришував із Т.Г.Шевченко. Також художник виконував оригінальні ілюстрації до байок І.Крилова.

 

В експозиції залу знаходиться картина відомого російського живописця Павла Олександровича Свєдомського «Юродивий» (1883). П.О.Свєдомський – жанровий та історичний живописець. Освіту отримав у Дюссельдорфській Академії мистецтв, займався в майстерні угорського живописця М.Мункаччі. З 1873 року оселився в Римі, звідки влітку приїздив до Києва для виконання живописних робіт у Володимирському соборі. Полотно «Юродивий» було написане в Римі, хоча героя своєї картини художник знайшов на батьківщині, коли знаходився у себе в маєтку в Пермській губернії (там також були виконані й портретні етюди до картини). Після написання  Павло Олександрович привіз роботу до Києва на виставку в Біржевий зал, розраховуючи на те, що картину придбає для своєї колекції Ф.Терещенко. Але купівля не здійснилася. Свєдомський подарував полотно Адріану Прахову, відомому мистецтвознавцю. В знаменитій родині Прахових картина зберігалася до 1967 року, коли Олена Мазюк, онука Адріана Прахова, подарувала її Кіровоградському обласному краєзнавчому музею. Робота потребувала реставрації, адже знаходилася у жахливому стані й ніде, звісно, не експонувалася. Картина «Юродивий» була відреставрована у 2002 році в стінах музею. Полотно вражає відвідувачів своїми розмірами та філософським спрямуванням.