Search

• Історія
• Зали
• Архів виставок
• Архів заходів
• Архів конференцій
• Публікації
• Галерея афіш
• Досягнення
• Театр у музеї
• Пам'яті

Розгорнуто експозицію творів «Сором – хилитися і долі коритися» до відзначення 150-ої річниці від дня народження Лесі Українки (1871-1913).

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

                                                            Струна моя перша озветься.

                                                             І буде струна урочисто і тихо лунати,

                                                             І пісня від серця поллється…

                                          («Do (Гімн. Grave»), 1893)

 

25 лютого 2021 року в Музеї мистецтв розгорнуто експозицію творів «Сором – хилитися і долі коритися» до відзначення 150-ої річниці від дня народження поетеси, драматурга-новатора, публіциста, критика, громадської діячки Лесі Українки (1871-1913).

Що ми знаємо про Лесю Українку та її спадок? Крім шкільної або студентської програми, знайомої з дитинства драми-феєрії «Лісова пісня» та вірша «Contra spem spero»? Про її талановиту родину та звідки виник саме такий псевдонім? В часи  Радянського Союзу її поезію та саму особистість подавали як соціалістку, «полум’яного революціонера-демократа»  або, що вона вчилася писати на «кращих зразках російської літератури»… Як добре, що зараз, в наші часи, є можливість вивчати архівні матеріали і аналізувати її спадок, зокрема дізнатися набагато більше про особисте та творче життя. Гадаю, до 150-річного ювілею  Лариси Косач-Квітки  ми дізнаємося ще чимало фактів про неї. В Україні до цієї дати запустилося багато цікавих проєктів: «150 імен Лесі» (розповіді про її оточення, родину, подорожі і т.д.), читання (флешбуки) поезій на різних платформах, лекції відомих літературознавців, виконання школярами реп-композицій для Всеукраїнського арт-челенджу (!), виставкових та телевізійних проєктів, театральних постановок тощо.

Ерудована, цікава, модна, вишукана, інтелектуалка, незламна, сильна духом, «проєвропейська» – такою для нас є Леся Українка - Жінка з великої літери! Її життя минуло в безкінечній боротьбі, зокрема за своє здоров’я, її  зброя – це слово, яке і зараз є надзвичайно актуальним. Сама  ж  Леся  вклала у вуста Мавки із «Лісової пісні» таку думку про себе: «Ні! Я жива, я буду вічно жити. Я в серці маю те, що не вмирає…».

Лариса Косач  мала прекрасні здібності до мов і сама про себе говорила, що, мабуть, немає такого звуку, якого вона не могла б виговорити. Вона писала свої твори українською, російською, французькою та німецькою мовами, перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов. Вона добре знала латинську мову, а під час перебування в Єгипті почала вивчати іспанську мову. По собі Леся Українка залишила вражаючі поетичні поеми, прозові твори, понад 270 віршів, публіцистичні статті, а також неперевершені переклади світової класики. Ще у 1889 році в листі до брата  Михайла  Лариса Косач  виклала велику програму перекладів творів світової літератури українською мовою. В рамках цієї  програми вона перекладала  твори Гейне – «Ліричні співанки» (1890), поему «Атта Троль» (1893) та інші поезії. Серед її перекладів – гімни з «Рігведи» (1890), поезії Давнього Єгипту (1910), спроби перекладів творів Гомера, Данте, Шекспіра, Байрона. Також впродовж усього життя цікавилася українським фольклором. Вона знала дуже багато народних пісень (близько 500) і сама була визначним носієм фольклору. Перша її фольклористична праця – «Купала на Волині» – опублікована в 1891 році, а останній великий цикл пісень з її голосу записав її чоловік  Климент Квітка  в 1913 році.

Леся Українка  своєю творчістю і перекладацькою діяльністю органічно вплела українську мову і культуру в загальний  цивілізаційний  контекст людства. Повністю погоджуюсь зі словами відомої письменниці Оксани Забужко, яка в інтерв’ю Радіо Свобода  сказала такі слова : «Саме Леся Українка видала українцям паспорт, що ми – культурна нація, що ми – європейська нація».  

В експозиції представлено роботи з фондового зібрання  Музею мистецтв, які нам розкривають внутрішній світ  Великої Українки – олійне полотно «Насунула важка червона хмара…» (2008)  заслуженого художника України, члена НСХУ Фелікса Полонського (1941 р.н.), графічний портрет Лесі Українки  (літографія)  члена НСХУ Анатолія Навроцького (1934-2003) та  скульптура, різьблена з дерева, художника-земляка, мистецтвознавця, письменника і поета, заслуженого діяча мистецтв Грузії Андрія Німенка (1925-2006). 

 

Леся Нестройна – науковий співробітник

відділу науково-просвітницької роботи Музею мистецтв