Search

• Історія
• Зали
• Архів виставок
• Архів заходів
• Архів конференцій
• Публікації
• Галерея афіш
• Досягнення
• Театр у музеї
• Пам'яті

До Дня Соборності та Свободи України

22 січня 2014 року у Кіровоградському обласному художньому музеї відкрилася експозиція художніх творів, присвячена 95 – й  річниці від дня проголошення 22 січня 1919 року Акту злуки Української Народної Республіки із Західноукраїнською Народною Республікою, який був ратифікований наступного дня Всеукраїнським трудовим конгресом як «Універсал Соборності».

Святковий Акт Злуки розпочався 22 січня о 12 годині. Міністр закордонних справ Західноукраїнської Народної Республіки Льонгин Цегельський зачитав і передав голові Директорії В.Винниченку грамоту-ухвалу Української Національної Ради від 3 січня 1919 року. Це відбувалося біля пам’ятника Богданові Хмельницькому в Києві. У відповідь представник Директорії Федір Швець виголосив довгоочікуваний Універсал: «… Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Ужгородська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка….».

Після обіду офіційні делегації подалися до оперного театру на відкриття Трудового конгресу, головою президії якого було обрано галицького соціал-демократа Семена Вітика. Після кількох виступів з першого читання — справи Злуки — Вітик наступного дня оголосив голосування вставанням із місць.

За злуку проголосували практично всі чотири сотні присутніх, крім групи лівих есерів і укапістів. Однак, почувши гнівні протести, слова обурення, і вони встали. Уперто просиділи на місцях лише два делегати. Водночас, ухвалено скликати парламент Великої Соборної України, до Директорії дообрано Євгена Петрушевича. Після закінчення конгресу 29 січня спеціальний поїзд із галицькою делегацією відбув до Станіслава.

Однак через кілька місяців січневий акт фактично перестав бути чинним і наприкінці 1919 року Євген Петрушевич його денонсував. Директорія, яку Червона армія вибила з Києва, втратила на той час контроль над більшістю своєї території. Як зраду сприйняли галичани діалог Директорії з Варшавою, відтак — весняні 1920 року договори Петлюри з Пілсудським.

П’ятий за рахунком універсал у новітній історії України великою мірою був декларацією намірів, гарним жестом, адже невдовзі після підписання з’ясувалося, що керівники обох державних утворень мають діаметрально протилежні погляди чи не по всіх питаннях, окрім ідеї Соборної Української Держави. Після проголошення Акту злуки реально продовжували існувати два уряди (УНР і ЗУНР), дві армії, різні соціально-економічні політики, зовнішньополітичні орієнтації тощо.

Серед причин, чому у 1919 році не відбувся проект «Українська Соборна Держава», дослідники найчастіше виокремлюють наступні: відсутність школи конституціоналізму та європейського виховання у «наддніпрянців», надмірна обережність та консерватизм «галичан»; неспроможність України, за визначенням нашого земляка Євгена Маланюка, «зробитися необхідною, як штани» для світу в цілому та Європи зокрема, що у свою чергу постійно створювало ситуацію вибору з-поміж варіантів чужого вибору.

Позитивним моментом Акту злуки стало усвідомлення загальноукраїнської спільності серед населення, яке довгий час знаходилось у складі різних держав.

Таким чином, Акт возз’єднання, злуки двох частин України став символічним знаком прагнення єдності. Тому 22 січня 1919 року по праву займає своє місце в українському пантеоні визначних дат.

Прагнення до Соборності, як до злиття індивідуального та соціального, ідеального типу відносин між людьми,  способу об'єднання зусиль, шляху вирішення проблем, існувало серед українців завжди і знайшло свій відбиток в образотворчому мистецтві радянського періоду зокрема.

Експозицію розгорнуто на фоні  картини чудового кіровоградського художника Миколи Гнатовича Бондаренка (1914 – 1999), сама назва якої спрямована на відродження надії в серцях патріотів України -  «Ще не вмерла Україна» (1993).

На ній зображені видатні особистості, які на думку автора картини сприяли державотворчому процесу в Україні - гетьмани, інші політичні діячі, письменники тощо.

Сама ж Україна виступає у вигляді чарівної дівчини у національному одязі та тризубом у лівій руці як символом влади. Птах над нею – символізує оберіг з боку Духу Святого, а значить – і надії наші на кращі часи для нашої держави  та її народу.

Також в експозиції представлені гіпсові макети медалей Андрія Німенка, на яких зображено провідних політичних та військових діячів визвольних змагань 1917-1920 рр. в Україні: Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Симона Петлюру та Григорія Тютюнника.

Доповнює експозицію цікавий інформаційний матеріал, який ознайомить відвідувача з специфікою політичної думки у сучасній Україні та чисельними перипетіями її сьогочасного політичного життя.

Ідея Соборності як органічного союзу вільних особистостей, з'єднаних взаємною повагою, актуальна для сучасного українського суспільства, яке шукає нові форми для забезпечення єдності при збереженні повноти та різноманіття своїх частин.

 

Отченашко Олександр, науковий співробітник,

відділу науково – просвітницької роботи

Кіровоградського обласного

художнього музею.