Search

• Історія
• Зали
• Архів виставок
• Архів заходів
• Архів конференцій
• Публікації
• Галерея афіш
• Досягнення
• Театр у музеї
• Пам'яті

Степанок О.В. "Філософ та співець степового краю (життєвий та творчий шлях заслуженого художника України Б. Вінтенка)"

Його пензлем водила любов
До гаїв, до полів, до вишневих садочків.
До осяяних сонцем дібров.
До найменших Вітчизни куточків.
Світять золотом зрілі поля
І сміються барвінкові хащі -
Це все наша родюча земля,
Найрідніша, най-най і найкраща,
Про любов можна криком кричать.
Колотить себе в груди до болі.
Але тут треба тільки мовчать
І душею молитись любові.
Майстре любий! Спасибі тобі
За цю пісню, барвисту і щиру,
За простори небес голубі,
Пензлезвучну , правдивую ліру .
( Паровін М. - січень 1993 р.)

Кожен справжній митець у своєму житті торує найважчу і найпрекраснішу дорогу творчого пошуку. Вона починається від його чутливого серця і вже ніколи не кінчається, бо талант не можна вмістити навіть в золотий багет самозаспокоєння.
Закоханістю у життя, красу рідного краю, неньку Україну пройнята вся творчість Бориса Михайловича Вінтенка. Він був великим патріотом своєї землі. Світ простий і звичайний, світ, що оточує людину з дитинства, світ рідної природи з її традиційними сюжетними мотивами побачено і перетворено серцем і душею художника в своєрідну пластичну форму. Роботи Бориса Михайловича полонять не тільки технічною майстерністю, а й багатством сприйняття та розуміння, глибиною відтворення тих найдорожчих ознак життя, які пробуджують в людині любов до рідної землі, її історії, природи. Спілкування з історичними полотнами вводить нас в українську історію, знайомство з портретами стає адекватним знайомству з цілісними людськими натурами, а пейзажі художника ненав'язливо примушують нас по-новому подивитися на природу, глянути на неї не тільки закоханими очима автора, а й пройнятися вселенською мудрістю та філософськими роздумами про єдність нашого життя і вічності.
Великий прихильник напрямку імпресіонізму, Б. Вінтенко твердо стояв на реалістичних позиціях в мистецтві, художник врешті-решт винайшов свою авторську техніку мерехтливого живопису, яку можна назвати серпанковою. Він дійшов до неї не випадково, адже Борис Михайлович усе життя шукав серед художніх засобів такий, який би дав йому можливість передати глядачам своє бачення України у її історичних і позачасових вимірах. Це картини-пейзажі у сріблясто-мерехтливій манері, з широкими горизонтами, з високими тополями, з веселкою, що спустилась з неба до води з сестрою-вербою. Так він презентував світові свою Батьківщину, степи, лани, козацькі могили.
Народився Борис Михайлович Вінтенко 25 липня 1927 року в селі Обознівка Кіровоградського району Кіровоградської області в селянській родині .
Отже тема села для нього не випадкова. Художник закоханий у поле, у верби та тополі, в мудрих і добрих своїх земляків, тому не одну свою роботу митець присвятив цій темі : "Українська хата" (1956), "Жито достигає" (1959), "На краю села" (1962), "Колгоспник" (1968), "На краю села Обознівки" (1970), "Моє село" (1971), "Рідне село" (1972), "Сніги затримують" (1975), "Рідний край" (1988) та ін. Ці полотна уособлюють - образ рідної степової України. Це пейзажі-картини, в яких завжди присутній митець зі своєю ліричною інтонацією, почуттям єдності людини і природою.
Коли Борису було три роки, родина переїхала в Кіровоград. Батько працював спочатку на заводі у м. Кіровограді, згодом на військовому аеродромі. 33-го року був направлений на навчання до Москви. З Москви тато привіз малому Борису олійні фарби та пензлі, фактично, став для Бориса першим вчителем малювання.
Цікавість до малювання Борис Михайлович проявляв з самого дитинства. Дуже любив малювати, перемальовував картини, які були у будинку, де мешкала сім'я. Саме картини, намальовані рідним дядьком, викликали у Бориса бажання малювати "по-справжньому". Щасливий збіг обставин: по сусідству з сім'єю Вінтенків жив художник. Борис часто ходив до нього, спостерігав як той малює, роздивлявся його картини. Інколи художник дозволяв Борису малювати фарбами та пензлями.
Саме те "велике" бажання навчитись малювати привело Бориса Вінтенка до Кіровоградського обласного Палацу піонерів в художній гурток. Тут він вперше побачив, як малюють з натури.
У 1941 році Б. Вінтенко вступає до Одеського державного художнього училища ім. М.Б. Грекова. Під час Великої Вітчизняної війни - перерва в навчанні. Тільки у 1944 році він поновлюється в списках студентів училища. Саме завдяки наполегливості та старанності Вінтенко стає одним із кращих учнів. Йому поталанило, адже вчителями Б.М. Вінтенка були відомі одеські художники - представники блискучої південноросійської школи живопису: Є.О. Буковецький (1866-1948), М.А. Павлюк (1901-1971), Т.Б. Фраєрман (1883-1957). На все життя запам'ятав Б.М. Вінтенко написані в дусі імпресіонізму, наче пронизані сонцем та повітрям, етюди видатного одеського живописця початку ХХ ст. - Т.Я. Дворнікова (1862-1927), який кілька разів позував студентам О.М. Стіліануді (1868-1948).
Ще в училищі Вінтенко експонував свої роботи на виставках м. Одеси "Автопортрет" (1947), "Парад на Тушинському аеродромі" (1948).
Після закінчення в 1948 році живописного відділення Одеського державного художнього училища ім. М.Б. Грекова, Б.М. Вінтенко повертається до рідного Кіровограду.
Протягом трьох років працює в Кіровоградському Палаці піонерів керівником художнього гуртка. Серед його вихованців - відомі на сьогодні художники: визнаний лідер українського необароко Ю.П. Луцкевич (1934-2004) (м. Київ), Е.Б. Заденюк (1940) (м. Санкт-Петербург), С.А. Коваленко (1939) (м. Кіровоград).
Згодом, з 1951 року Вінтенко працює оформлювачем в Кіровоградських художньо-виробничих майстернях Художнього фонду України.
Художник постійно працює над пошуком власної художньої мови - створює безліч етюдів, ряд цікавих творів, присвячених будівництву Кременчуцької ГЕС: "Шлюз КремГЕСу" (1958), "Будівники КремГЕСу" (1958), "На Кременчуцькому морі" (1959).
В 1966 - 1967 рр. Вінтенко створює ряд керамічних робіт, які відображають історію українського козацтва "Українська бандура" (1966), "Козацька книжка" (1966), "Козацька люлька"( 1967), а також художні твори, які репрезентують Вінтенка як художника, в творчості якого чільне місце займає тема славної української історії "Три лицарі" (1967), "Дніпровські пороги" (1967), "Наші діди" (1968).
З 1966-1972 рр. Борис Вінтенко майже щорічно працює в творчих групах Республіканського будинку творчості "Седнів", прислухається до дружніх порад великих майстрів пензля: народних художників України М.П. Глущенка, Т.Н. Яблонської, Ф.З. Захарова. Створює низку творів, які визначили подальший шлях художника: "Літо" 1969, "Стара дзвіниця" 1969, "Берези" 1970, "Весна" 1970, "Повінь" 1971 та ін. В 1969 році Б.М. Вінтенко дебютує на Республіканській художній виставці ("Літо" 1969р.).
З 1973 року він - перший на Кіровоградщині член Спілки художників СРСР.
В 1974 році більше двох літніх місяців Вінтенко працював у колгоспі "Росія" Новоукраїнського району, і як наслідок - понад шістдесят робіт - портрети, етюди, малюнки, які експонувалися на виставці в м. Кіровограді та в колгоспі "Росія". Двадцять один портрет було вручено на виставці механізаторам, трактористам, бригадирам. Таким чином Вінтенко один з перших на Кіровоградщині започаткував виставки, які стали наслідком довгочасного перебування митця у виробничому колективі.
В 1976 році у газеті "Молодий комунар" надруковано статтю Вінтенка "Знайди свій образ" - в якій художник знайомить читачів газети з творчою молоддю Кіровоградщини, з тими проблемами та перспективами, які стоять перед молодими художниками.
В 70-х - 80-х роках митець плідно працює в різноманітних графічних техніках. Незалежно від того, в якій техніці виконані роботи, чи то травлений штрих, акватинта, меццотинто, суха голка, ліногравюра, вони створюють особливий ліричний настрій: "Проліски" (1980), "Музей Степняка-Кравчинського" (1974), "Нарциси" (1977), "Вечір на Інгулі" (1980).
В 80- 90 х роках Борис Вінтенко пише ряд живописних творів (саме живопис приніс художнику визнання), які здобули визнання на обласних та республіканських виставках. Це поетичні натюрморти: "Флора" (1984-1986), "Степові квіти" (1985), а також панорамні композиції: "Мій рідний край" (1986), "Веселка" (1988-1990), "У рідному краї" (1985), "Вічність" (1994), "Споконвіку" (1995).
Творча манера Бориса Михайловича полягала не у формотворенні, а у прагненні знайти таку форму, котра б якомога більше відповідала змісту картини. А зміст завжди пов'язаний із життям, минулим і сьогоденням, оточуючою природою, рідною землею і всім тим, що дороге кожній людині. То ж його художня мова близька і зрозуміла.
Полотно "Моя Україна" (1989) Борис Михайлович вважав одним із найголовніших досягнень, йому він присвятив кілька років праці. Це ідеалістичний сільський пейзаж який є усвідомленням художника належності до свого народу, зв'язку поколінь, розуміння відповідальності за збереження батьківської спадщини. Разом з тим вона синтезує багаторічний досвід і творчі пошуки митця.
За значний внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва та високу професійну майстерність у 1993 році Борису Михайловичу Вінтенку присвоєно почесне звання "Заслужений художник України". Борис Михайлович дуже пишався, що він став заслуженим художником саме незалежної України.
24 серпня 2001 року в м. Києві в Центральному будинку художника було відкрито виставку "Історія і сучасність в образотворчому мистецтві України", присвячену 10-річчю незалежності України. Творчий доробок Б.М. Вінтенка на цій виставці було представлено епічно-пейзажною композицією "В Україні милій" (2001) .
В Кіровоградському обласному художньому музеї в постійно діючій експозиції експонуються три полотна Б.М. Вінтенка: "Григорій Сковорода" (1972), "Флора. Атрибути мистецтв" (1978), "Після дощу" (1999). Також твори художника зберігаються в приватних колекціях України, Італії, Словаччини, Німеччини, США, Польщі, Росії та ін.
Життя художника було присвячене мистецтву та підпорядковане одній великій меті - творчій праці. За словами Б. Вінтенка: "Головне для художника - його душа, а творчий пошук - це пробудження душі. І у справжнього художника є одне замовлення - це замовлення його душі".
Борис Михайлович Вінтенко пройшов нелегким, незвіданим, тернистим шляхом. Для нього творчість не була сходинкою до вершини слави, а повсякденною потребою всього життя і в тій повсякденній творчості ним керувала Любов ... І в цьому весь Вінтенко. Поет сонячного пензля, який завжди був в дорозі.
15 жовтня 2002 року Борис Михайлович Вінтенко відійшов у вічність…
Завідуюча відділом культурно-просвітницької та масової роботи Кіровоградського обласного художнього музею Степанок О.В. висловлює вдячність члену Національної спілки художників України, сину художника - Юрію Борисовичу Вінтенку за надані матеріали із сімейного архіву, які використані при підготовці доповіді.

Список використаної літератури

- Босько В. Освідчення в любові // Народне слово. - 21.01.1993.-№7.
- Вінтенко Б. М. Знайди свій образ // Молодий комунар. - 14.12.1976.- № 148.
- Гончаренко В. Поет сонячного пензля//Кіровоградська правда. - 06.02.1993. -№6.
- Гончаренко В. Веселка в тумані// Діалог. - 28.12.1992.- №36.
- Гончаренко В.Веселка в тумані// Вечірня газета. - 26.11.1993.-№ 59.
- Здір Л. Малює художник веселку// Народне слово . 28.11.2000.- №134.
- Єльцева Н. Творчий шлях заслуженого художника України Бориса Вінтенка: Реферат . - К., 2002.
- Куманський Б. Є скрипка для симфонічного оркестру, а є для Весілля//Народне слово . 11.12.1993.-№142.
- Куманський Б. Він любив Україну, молився за неї//Нова газета .25.10.2002.-№43.
- Куманський Б. Як хочу і можу…// Кіровоградська правда .25.02.1986.-№171.
- Куманський Б. З погляду вічності// Народне слово. 14.05.1998 .-№ 54.
- Куманський Б. Образ хлібороба// Молодий комунар. 13.08.1974.-№98.
- Куманський Б. Четвертий вимір// Народне слово . 26.07.1997.-№79.
- Підлісний К. Закоханий у степ// Кіровоградська правда . 27.01.1974.-№23.
- Підлісний К. Райдуга на планеті// Народне слово . 12.12.1992.-№149
- Виставка творів художника Вінтенка Бориса Михайловича: Каталог .-К., 1992.