 | Пн.-Чт.: 9.00-18.15 |
 | 25006, Україна, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 60 |
 |
Надєждін А.М. "Музей - рушій суспільно значимих ініціатив"
Надєждін А.М. -
член Національної спілки художників
України, мистецтвознавець, провідний науковий
спеціаліст Кіровоградського міського художньо-
меморіального музею О.О. Осмьоркіна
Сучасним показником рівня цивілізованості суспільства в світі є якість розвитку культурного середовища, в якому щоденно перебуває людина. Пам'ятки історії, мистецтва, архітектури, створені на протязі століть мають дивовижну здатність утримувати особливу ауру культурної переємності, образний зв'язок минулого і сучасного, сприяючи утвердженню стабільного суспільства. Втрачаючи ж можливість функціонування за призначенням, культурні цінності втрачають і культурні зв'язки, утворюючи середовище без пам'яті минулого. Людина, що потрапляє в таке середовище стає "поза історичною" як за напрямом думки, так і за суспільною діяльністю, фактично замінюючи філософський зміст життя на функцію виживання. Тож підтримання нормальних умов існування культурно-мистецького середовища та захист нематеріальних культурних цінностей є першочерговим завданням цивілізації - так, принаймі, констатують документи ЮНЕСКО - Конвенція про охорону Всесвітньої культурної спадщини 1972р., Декларація Всесвітньої конференції в Мехіко щодо політики в галузі культури 1982р., Загальна декларація про культурну різноманітність 2001р., Стамбульська декларація міністрів культури країн-членів ЮНЕСКО 2002р.
Але що робити, коли через низький економічний рівень держави така підтримка є мізерною або суто номінальною, а суспільство, заражене хворобою психологічної нестабільності та зневіри, навіть не наважується говорити або взагалі не бачить сенсу у задоволенні культурних потреб.
Впевнений, що кожен з нас на протязі двох останніх десятиліть неодноразово задавав собі це питання, навіть не помічаючи, що посильно працюючи на розвиток свого маленького мистецького осередку, інтуїтивно знаходив на нього відповідь. І це не дивно, адже однією з характерних рис культури і мистецтва є їхня здатність до самовідтворення та саморозвитку, за рахунок чого і відбувається диво перевтілення навколишнього середовища на невід'ємну ланку міжчасового ланцюга досягнень світової культури.
Те, що сила людини культури в її дієвості, русі до втілення ідей, народжених непереборним бажанням самовиразу, доводить діяльність українських музеїв - однієї з найвиразливіших складових культурного середовища. Як це не дивно, але саме музеї волею обставин, потребою забезпечення власного існування і "за покликом серця" стали ініціаторами багатьох культурно-мистецьких проектів, своєрідними локомотивами мистецько-просвітницького руху та носіями демократичних суспільних цінностей. Особливо яскравого виразу ці якості набули в музеях мистецького профілю, чому сприяли спілкування та співпраця музейних фахівців з реально діючими художниками, письменниками, музикантами.
Я згадую відкриття художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна у 1994 році, яке проходило під звуки живої класичної музики у виконанні камерного ансамблю „Барокко". Така традиція була започаткована з часів перебудови - не раз лунала музика в стінах картинної галереї і обласного краєзнавчого музею, та все ж, як норма таке поєднання мистецтв почало сприйматися лише зараз, як і проведення обговорень виставок, виготовлення та обмін особистими оригінальними запрошеннями, проведення вернісажів в, так би мовити, неофіційному форматі.
За час існування музею О.О.Осмьоркіна в його меморіальному залі відбулися концерти народних артистів України - співаків Ніни Матвієнко та Дмитра Гнатюка, скрипаля Богодара Которовича, а також муніципальних ансамблів камерної музики „Барокко" та „Єлисаветградська музична колегія", муніципального хору під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Юрія Любовича, фольклорних колективів. Нині стало наочно зрозумілим, що стремління до синтезу різних мистецьких програм і уподобань не є даниною моді, це реальний шлях до створення цілісного культурного середовища. Опираючись на напрацювання минулого та через актуальні звернення до суспільства, до його моральної, етичної та естетичної складової, українські музеї, вийшовши за рамки своїх постійних функціональних зобов'язань (збирання, зберігання, вивчення і пропаганду культурних цінностей), стали своєрідним прихистком для найпотаємнішої, душевної сутності людини, поступово набули якостей дієвих суспільно-культурних центрів, територій, на яких можливе втілення реальних індивідуальних мистецьких проектів та виставкових ініціатив.
Сьогодні в музеї можна не лише зустрітися з класичним мистецтвом, а й посперечатися з питань майбутнього художнього розвитку, порівнюючи сучасне й минуле. Художньо-меморіальний музей О.О.Осмьоркіна завжди виступав прихильником проведення в меморіальних музеях змінних виставок, які б базувались не лише на власному, але й на супутному матеріалі, керуючись правилом - експонувати якісне мистецтво, однією з основ якого є традиція. При збереженні меморіальної експозиції така практика дає можливість розширити коло глядацької аудиторії, формувати нові колекції, саморозвиватися, утверджуючи ідею безперервності мистецького життя. І це була не лише наша ексклюзивна ідеологія, ця ідея в той час "літала в повітрі". Саме тому проведення виставок в музейних залах набуло популярності серед митців середини 1990-х рр. Яскраві художні проекти з'явилися в Полтавському, Львівському, Харківському, Сумському, Черкаському художніх музеях, а в Хмельницькому навіть було створено перший центр сучасного українського мистецтва.
У виставкових залах художньо-меморільного музею О.О.Осмьоркіна представляли свої живописні твори народний художник України Михайло Надєждін, заслужений художники України Борис Вінтенко та Іван Бондар з Черкас, заслужений діяч мистецтв Галичини, львівський живописець Володимир Липовий, молоді кіровоградські митці, юні художники та народні майстри. Звісно, така діяльність не могла бути розгорнутою без співпраці музею з громадськими організаціями та державними установами. Завдячуючи такій співпраці, кіровоградці познайомилися з унікальною виставкою творів українських митців 1920-30-х рр. "Репресовані полотна" з фондів Національного художнього музею, "Шедеври українського живопису", "Творчість народного художника Сергія Шишка" (живопис, рисунок), "Кримський рисунок", виставками за підсумками Всеукраїнських пленерів "Стоїть гора високая", "Тарасовими шляхами", "Хортиця крізь віки" з фондів Дирекції виставок Національної спілки художників України. Відзначу, що Кіровоградська обласна організація Національної спілки художників України завжди підтримувала позитивні музейні ініціативи і була активним їх учасником.
Вище перелічені експозиції мали як значне мистецьке, так і морально-виховне та патріотичне значення для спільноти нашого міста й області, адже вони доводили, що при всій апокалепсичності побутових настроїв, життя культурного середовища не припиняє свого розвитку.
Особливою сторінкою роботи музею став досвід співпраці з зарубіжними та українськими дипломатичними інституціями, завдяки чому було забезпечено перевезення мистецької спадщини О.О.Осмьоркіна з Москви до Кіровограда у 1998р., за ініціативи музею відбулася виставка кіровоградських художників-членів НСХУ в Посольстві України в Російській Федерації (м. Москва) в 1996р. та виставка одного з провідних європейських художників наївного мистецтва - хорватського майстра Івана Лацковича Кроати в м. Кіровограді у 1997р. Нині досвід міжнародної співпраці має велика кількість музеїв нашої держави. І хоча проблема фінансування залишається однією з основних, цілеспрямована позиція музейних установ підтримана загальносоціальним замовленням робити свою справу. Іноді саме існування або відсутність музейного комплексу стають фактором появи масштабної соціальної ініціативи. Так сталося з всеукраїнськими Національними програмами "Батурин - столиця Гетьманщини" та "Мистецький арсенал", які сприяли залученню значних недержавних коштів, а значить і популяризації меценацтва в Українській державі.
В Україні активно працюють міжнародні фонди "Відродження", "Україна", "Фонд мистецтв і культури в центральній та східній Європі", Фонд "Україна 3000", які в останній час активізували свою діяльність. Так, Фондом "Україна 3000" започатковано програму підтримки музейних працівників, щорічну акцію "Музейна подія року". Нещодавно пройшла міжнародна масштабна виставка "Уроки історії - голодомор 1932-1933 рр. на Україні", сформована за документами, наданими Службою Безпеки України і мала значний суспільний резонанс. Фундацією Пінчука у 2006р. профінансовано участь українських митців у Венеціанському бієнале, відкрито один з найбільших в Європі центрів сучасного мистецтва, що формує власну музейну колекцію. На черзі відкриття музею сучасного мистецтва фундацією Фельдмана в Харкові. Я вже не кажу про кількість колекціонерів образотворчого мистецтва, які з'являються в Україні останнім часом, як-то кажуть: "як гриби після дощу".
І хоча з появою приватного капіталу в культурному просторі пов'язані як позитивні, так і негативні явища, збільшилася кількість ризиків і вже маємо навіть трагічні сторінки сучасної історії, все ж треба констатувати поступальний рух до суспільного усвідомлення реальної цінності мистецтва, вартісності митця як особистості. Безперечно цьому рухові сприяють щоденна робота музейних фахівців з дослідження, вивчення і пропаганди образотворчого мистецтва.
Основним напрямком діяльності нашого музею є дослідження життя і творчості художника і педагога О.О.Осмьоркіна та мистецького спадку людей, які працювали разом з ним, сприяли його творчому становленню. Результатом таких досліджень у всій силі і мистецькій потужності для широкого суспільного загалу відкрилась постать єлисаветградського архітектора Якова Васильовича Паученка - дядька Олександра Осмьоркіна. Відомий до недавна лише вузькому колу дослідників історії міста, завдячуючи цілеспрямованій і планомірній роботі музею з популяризації його творчості, Я.В.Паученко зайняв почесне місце серед тих, хто уславив наш край на мистецькій ниві. Вийшли друком конверт, що увічнює пам'ять архітектора, оригінальний буклет, який розповідає про його життєвий і творчий шлях, з'явилися телевізійні передачі, цілий ряд статей в обласних та всеукраїнських виданнях, проведено серію виставок, одна з яких "Місто Якова Паученка" послужила своєрідним поштовхом для реалізації у 2002р. ініціативи Кіровоградської обласної організації Національної спілки архітекторів України, Кіровоградської обласної організації Національної спілки художників України, Кіровоградського обласного відділення українського геральдичного товариства про заснування обласної премії в галузі архітектури, геральдики та вексилології і декоративно-прикладного мистецтва імені Якова Паученка. Музеєм була надана вся можлива інформаційна підтримка. А нині музей ініціює перейменування вулиці Леніна на вулицю Якова Паученка.
У 2003 році музей звернувся до Кіровоградської обласної організації Національної спілки художників України з пропозицією ініціювати заснування мистецької премії імені Олександра Осмьоркіна. Ця ідея була підтримана Радою КіоНСХУ, Радою спілчанських організацій і Президією НСХУ. Науковці музею брали активну участь у розробці концепції та положення про премію, маючи на меті охопити якомога ширше коло професійних митців, мистецтвознавців, істориків мистецтва, популяризаторів образотворчості Кіровоградщини і в той же час дотриматися принципів, висунутих свого часу О.О.Осмьоркіним, які і нині є актуальними. У 2005р. Кіровоградською обласною радою за ініціативи Кіровоградської обласної організації Національної спілки художників України було прийнято рішення про заснування обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна.
Лауреатами премії 2005 та 2006 років стали відомі кіровоградські митці, члени НСХУ - народний художник України Михайло Надєждін, живописці Анатолій Янєв, Сергій Шаповалов, Григорій Гнатюк, мистецтвознавець, заслужений журналіст України Броніслав Куманський та краєзнавець Володимир Босько. Знаковим є те, що премія вручається в день народження художника 8 грудня в музеї його імені, а висування кандидатур починається від Всеукраїнського дня художника (друга неділя жовтня), так утверджується неперервність мистецької традиції.
Ще одним нагальним питанням для музеїв є їхня участь у роботі туристичної галузі, яка нині оновлюється і розвивається.
Кіровоградщина має багатий туристичний потенціал. Згадаємо історично і культурно значимі заповідники такі як: "Хутір Надія", "Карпенків край", "Музей-усипальниця родини Раєвських", дендропарки "Веселі Боковеньки", "Онуфріївський парк", християнське капище "Монастирище", а місто Кіровоград взагалі могло б працювати як єдиний музейний комплекс, що охоплював би період від скіфської, козацької доби, часів заснування фортеці Св. Єлисавети до сучасності. Є програма туристичного розвитку Кіровоградщини, але дійсна реальність не дуже втішна. Навіть в обласному центрі відсутні в широкому розповсюдженні фактично будь-які видання - буклети, інформаційні збірки, довідники - які б розповідали про історію, культурні, мистецькі надбання міста й області, і були б доступні за вартістю. Вокзали, пошта, великі торгівельні центри мають бути обладнані елементарними довідками, з якими туристичними об'єктами можна ознайомитися.
Нещодавно побачив світ другий випуск багатотомного іміджево-презентаційного видання "Україна туристична", яке є спільним загальноукраїнським проектом комітету Верховної Ради з питань молодіжної політики, фізичної культури спорту і туризму, Міністерства культури і туризму, Державної служби туризму і курортів та Українського видавничого консорціуму. Чимало зусиль доклали співробітники художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна аби потрапити в цей проект. Непереборне бажання презентувати музей до 115-ї річниці від дня народження О.О.Осмьоркіна і сприятливе ставлення до музею відповідального куратора Лариси Деведивки та автора ідеї, упорядника, президента українського видавничого консорціуму Вадима Болотова допомогли реалізувати цю мрію. Колектив музею навіть був відзначений дипломом за участь у загальноукраїнському проекті "Україна туристична 2007".
Але чому фактично лише розповідь про наш музей і коротка статистична довідка про стан туризму в області презентували Кіровоградщину. Звичайно участь у подібному проекті задоволення не безкоштовне, але в Кіровоградській області успішно діють чимало комерційних туристичних фірм, які могли б і себе показати, і проспонсорувати державні музеї. Думаю культурі загалом наявно не вистачає професійного менеджменту. Стара система управління, надійна для радянського періоду поступово відходить, але на її місце поки що не приходить нова ефективна, стабільна структура.
Цього року президент України підписав Указ "Про заходи щодо розвитку туризму і культури в Україні", оголосивши наступний 2008 рік - Роком туризму і курортів України. Сподіваємося, що заплановані заходи будуть профінансовані як на державному, так і на місцевих рівнях. І ми гостинно запрошуватимемо численних туристів аби вони, відвідавши наш край, навіки закохалися в колоритні пейзажі Кіровоградщини, познайомилися з історичними і культурними пам'ятками, відчули особливості традицій та звичаїв, відкривши для себе цю перлину степового краю.
Список використаної літератури:
1. Акуленко В. Культурні права людини, громадянина і народу. // Журнал „Пам'ятки України: історія та культура". Науковий часопис. 2003, № 3(140), с.2-12.
2. Зубенко В.Усі дороги ведуть до Риму... // Газета „Український музей", № 4(11), червень, 2006р., с.1-2.
3. Зубенко В. „Музейна подія - 2005". // Газета „Український музей", № 1(8), лютий, 2006р., с.1.
4. Зубенко В. Кому ICOM?.. // Газета „Український музей", № 2(9), квітень, 2006р., с.1,3
5. Зубенко В. Програма підтримки музейних працівників на 2006 - 2007 рр. Музейна подія - 2006. // Газета „Український музей", № 1(15), січень-лютий, 2007р., с.3.
6. Клочко Л. Ніч, коли музеї оживають. // Газета „Український музей", № 3(10), травень, 2006р., с.5.
7. Мельнечук О. Концепція нематеріальної культурної спадщини, формування в міжнародному праві. // Журнал „Пам'ятники України: історія та культура". Науковий часопис. 2003, № 3(140), с.12-18.
8. Рудик Г. Міжнародна програма Матра/Музеї України. // Газета „Український музей", № 1(18), лютий, 2006р., с.7.
9. Сидоренко В. Сучасне українське образотворче мистецтво. - Мистецькі обрії 98. Альманах. - К., 1999, с.62.
10. Скляренко Г. Українське малярство 60-80-х рр. Каталог. - К., SOYIART, 1994, с.8.
11. Стативка Б. Туризм в Україні. Наближаємося до світових стандартів? (Інтерв'ю з В.Федорченком - ректором Київського університету туризму, економіки і права) // Газета „ Культура і життя", № 39(4247), 26 вересня 2007р. с.3.
12. Європарламент дізнався про голодомор. // Газета „Український музей", № 2(16), березень-квітень, 2007р., с.5.
 | Пн.-Чт.: 9.00-18.15 |
 | 25006, Україна, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 60 |