Search

• Історія
• Зали
• Архів виставок
• Архів заходів
• Архів конференцій
• Публікації
• Галерея афіш
• Досягнення
• Театр у музеї
• Пам'яті

Cемінар - практикум «Інтерактивні форми роботи з дитячою, юнацькою та дорослою аудиторією»

«Класичний лекторій в сучасних умовах музейної практики

художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна»

Андрій Надєждін – провідний науковий співробітник

художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна,

член Національної спілки художників України

Я не випадково обрав темою доповіді питання такої класичної форми як лекторій. Адже форми музейної роботи складалися десятиліттями і змінювалися з часом під впливом історичних обставин, наукових пошуків і розробок, запитів соціуму. Деякі з них набули історичної стійкості, стали традиційними і використовуються в діяльності самих різних музеїв. До них належать екскурсії, лекції, семінари, консультації, музейні гуртки, клуби. В сучасних умовах, коли йдуть активні пошуки нових способів спілкування з публікою, коли музеї поступово, навіть не помічаючи того, змінюють свої функції, думаю, що звернення до сучасного досвіду традиційної форми роботи стане на часі.

Багато хто скаже: «Лекторій? Та хто туди піде? Туди і в більш спокійні часи мало хто навідувався, а нині в часи кризи і пошуку способів виживання, та і взагалі…» Звісно, в цьому є частина істини. Як зазначає  автор навчального посібника  «Основи музеєзнавства» І.В.Довжук: «Успіх втілення конкретної форми в практичній діяльності багато в чому визначається правильним вибором методів її здійснення. Серед них переважають методи: оповідний, «питання-відповідь», порівняння, контрасту, театралізування, діалогічного спілкування, стимулювання самостійної діяльності, творчого змагання, ігрові… Залежно від мети музейно-педагогічні методи можуть мати навчальний, виховуючий або розвиваючий характер. Для вирішення завдань навчання в музеї найчастіше використовуються дидактичні й рольові ігри, завдань виховання – метод стимулювання самостійної діяльності, метод діалогічного спілкування, що дозволяє перевірити правомірність висловлюваних думок. Розвиваючі завдання допомагають вирішити методи порівняння і контрасту, які поглиблюють розуміння, піднімаючи його на рівень узагальнення або метод театралізування».

Сьогодні наші музеї переважною більшістю послуговуються цільовою аудиторією. Я маю на увазі студентів мистецьких та інших  факультетів, що вивчають основи культури, учнів художніх і загальноосвітніх шкіл. Але це не привід відмовлятися від класичних форм подачі матеріалу, а можливо і навпаки.

На мій погляд, питання в іншому - якої форми має бути лекція? Пасивне читання тексту чи активна розмова зі слухачем, в результаті якої останній перетворюється на співбесідника, або співучасника події, як, наприклад, це було під час проведення культурно-мистецької акції – Художні студії на тему: «Музейні фантазії», яка проходила минулого року в художньо-меморіальному музеї О.О.Осмьоркіна.

Цей спільний мистецький проект музею і відділу образотворчого мистецтва Кіровоградської дитячої школи мистецтв, присвячений 120-річчю з дня народження відомого художника і педагога О.О.Осмьоркіна, проходив  в два етапи: в травні до Міжнародного дня музеїв та в жовтні до Дня художника.

«Мистецтву навчаються в музеї» - це висловлювання всесвітньо відомого французького художника Огюста Ренуара було своєрідним творчим кредо О.О.Осмьоркіна. Свою любов до мистецтва у всіх напрямках – живопис, музика, театр – він прищеплював і своїм учням, пропагуючи високі естетичні смаки та професійні художні уподобання.

Приємно відзначити переємність цих традицій і у викладачів  відділу образотворчого мистецтва Кіровоградської дитячої школи мистецтв, які сповідують чесні принципи педагогіки, навчаючи своїх вихованців життю  в найкращих його проявах. Тож, юні митці разом зі своїми талановитими наставниками – Г.Г.Яровою-Вінтенко, Л.А.Яковлєвою та членом Національної Спілки художників України Ю.Б.Вінтенком з цікавістю прослухавши розповідь про історію створення старовинного будинку музею та ретельно ознайомившись з експозицією меморіального залу, де представлено чимало речей з будинку Паученка-Осмьоркіних, московської майстерні художника, його предмети творчої праці – палітра, пензлі, мольберт, різні дрібнички з натюрмортного фонду, змалювали музейні інтер’єри, виявляючи оригінальну фантазію та винахідливість у відтворенні своїх вражень, почуттів, думок.

Особливістю акції стало те, що в ній органічно поєдналися як традиційна лекторська форма, так і інтерактивний, дієвий, спосіб спілкування. Адже малювання залів музею, предметів музейної експозиції фактично слугувало підтвердженням почутої розповіді, причому підтвердженням осяжним, реальним, з можливістю відтворити своїм пензлем більш як столітню історію, ставши її продовжувачем, виступаючи в ролі її своєрідного співучасника.  Ще один важливий аспект - фактично вся акція базувалася на місцевому музейному матеріалі, не була віддалена від музейного зібрання, в результаті чого учасникам проекту стало швидко зрозумілим, що те явище, до якого ми застосовуємо вираз «високе мистецтво», не треба шукати «за сімома горами і за сімома морями», а воно існує тут, у твоєму рідному місті. Значимим був і факт творчої праці викладачів поряд з учнями. Виходило, що вони слухали, навчалися і працювали разом,  демонстрували серйозність підходів до мистецької справи, підтверджуючи постулат, що художник, творець -  це одночасно і майстер, і учень. Кінцевим результатом цієї роботи стала виставка, випуск буклету і передача творів до музейної колекції «Галереї дитячої творчості».

Своєрідним продовженням теми «Музейних фантазій» стали «Мистецтвознавчі читання про життя та творчість О.О.Осмьоркіна» також присвячені 120-річному ювілею художника. Звісно це була програма для більш дорослої, студентської аудиторії, тож потребувала вона і дещо інших фахових підходів, але і в основі цього проекту закладено класичну лекцію.

Протягом жовтня – листопада 2012 року в другу та четверту п’ятницю відбувалися публічні тематичні доповіді на теми: «О.О.Осмьоркін і художнє життя Єлисаветград», «Пейзаж в творчості О.О.Осмьоркіна», «Символіка речей в творчості О.О.Осмьоркіна», «О.О.Осмьоркін і епоха соцреалізму в мистецтві», слухачами яких стали студенти  І-го курсу мистецького факультету Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Під час проведення публічних лекцій експонувалися тематичні виставки  з музейного зібрання: «О.О.Осмьоркін і художнє життя Єлисаветграда» та «Педагогічна діяльність О.О.Осмьоркін у фотознімках та документах», основу експозицій яких склали унікальні оригінальні фотознімки та документи О.О.Осмьоркіна з родинного фотоальбому, передані до музею у свій час його вдовою Н.Г.Осмьоркіною та рідкісні копії документальних матеріалів  з Російського Державного Архіву Літератури та Мистецтв (Москва), Державного архіву міста Києва, Державного архіву Кіровоградської області. Демонструвалися також публіцистичні фільми мистецької тематики та документальний фільм «Голгофа художника Олександра Осмьоркіна», 1989р., із фондів Держтелерадіофонду Російської Федерації, який досить яскравo  і емоційно ілюстрував лекцію на тему: «О.О.Осмьоркін і епоха соцреалізму в мистецтві».

В чому ж особливість таких лекційних занять? Справа в тому, що студент, який приходить на них вже має деяку фахову підготовку, але загального характеру. В музеї ж він отримує детальну, локальну інформацію, сконцентровану на конкретній проблемі, яка змушує його замислитися над самою природою мистецької професії, дати собі відповідь на питання - а чи варто заглиблюватися в цей особливий світ.

Дуже важливо в даному випадку, щоб такі читання проходили саме в музеї, в оточенні реальних мистецьких творів, коли людина отримує не віртуальне, а матеріальне підтвердження слів, коли можна реально дослідити картину, творчі підходи художника у різних проявах – технічному, композиційному, емоційному. Такий підхід, поєднаний з сучасними технічними можливостями, як-то: відеопоказ фрагментів творів, робіт з колекцій інших музеїв, фото з життя художника дає подвійний результат. По-перше, студент пізнає предмет розмови, бачить результат діяльності, про який йдеться в словах лектора, по-друге, так як предмет не є відірваним від реальності для учасника лекторію швидко і широко відкриваються реалії часу, в якому твір існував раніше, обставини, в яких він народжувався. Поряд з цим студент може легко абстрагувати себе в ті чи інші обставини минулого, порівнюючи їх з сучасністю, відкриваючи для себе новий, у даному випадку, мистецький і історичний досвід.

Ви скажете: «Все це добре, але як бути, коли немає  картин, а аудиторія  - прості школярі?». Це нічого не змінює. Я веду до того, що в сучасній лекторській подачі матеріалу важливими стають синтетичні підходи - наявність реального предмету, речі, яка має історичну, естетичну чи художню якість,  а поряд з нею віртуального зображення – аналогу з колекції загальновідомої, загально авторитетної і т.ін. В такому випадку предмет набуде якостей переконливого, доступного речового доказу  розповіді.

На моє глибоке переконання, лекція, не підтверджена в кульмінації речовим доказом, це – слова, випущені в порожнечу. Адже для студента чи учня можливість помацати очима, або руками реальний предмет, це набуття неповторного досвіду. Тому лекційні програми краще, на мою думку, будувати на матеріалі власних музейних фондів.

А якщо тема далека від доступного предмету, тоді, я вважаю, цей предмет треба створити. Наприклад, візьмемо, на перший погляд, простий варіант - «Чорний квадрат» Казимира Малевича. Запропонуйте учням дискусію, результатом якої стане намалювати цю картину за умови використання лише пензля і фарби, ніяких олівців і лінійок. Ви побачите, скільки різних чорних квадратів виявиться перед вами. Зробіть наголос на цій різниці, вкажіть на їхню художню індивідуальність. Далі візьміть чистий аркуш паперу і виготовте свій чорний квадрат вирізавши ножицями отвір, таким чином ви покажете, що чорне має простір. Знаю на власному досвіді, що цей простий фокус зазвичай дивує публіку і тоді можна починати серйозну розмову.Тож, вибір музейно – педагогічних методів повинен бути чітко продуманим, бо їхнє застосування обумовлене такими параметрами, як напрям, форма, соціально-психологічні характеристики музейної аудиторії, тема і використовуваний для її розкриття матеріал. Запевняю, що оригінальні, неординарні підходи до вирішення класичних, на перший погляд  давно вирішених питань, дають більший результат, ніж будь-яка масова реклама.  Адже люди йдуть до музею зрозуміти незрозуміле, пізнати непізнане, а також розширити свої особисті знання та доторкнутися до еталону, хранителями якого і є музейні колекції.

Звісно, нам треба модернізуватися співвідносно до часу, але не втрачаючи стержневини і сутності предмету, не опускатися на рівень неосвіченої публіки та пестити її незнання, а піднімати людину до нових горизонтів думки пропонуючи серйозний і головне мистецький продукт.

 

«Інтерактивний музейний центр –

картинна галерея Петра Оссовського «Світ і

Вітчизна» 

Анатолій Кімнатний –

зав. відділом обласного художнього музею –

картинної галереї Петра Оссовського «Світ і Вітчизна»,

член Національної спілки художників України

Нагадаємо, що інтерактивні форми роботи співробітники нашого музею почали розробляти у 2006 році, коли музей став учасником українсько-нідерландського проекту МАТРА/Музеї України. Це робота, яка має початок, але не має кінця. Вона продовжується і сьогодні. Вдосконалюються старі методи роботи, з’являються і нові.

Візуальний образ є важливою складовою в роботі музею, особливо, якщо мова йде про художній музей. Як говориться, краще один раз побачити, ніж сто разів почути.

Відеопрезентація – один з цікавих прийомів роботи, який здатен урізноманітнити музейну роботу та зробити цікавою рядову оглядову екскурсію. Вперше відео презентація була використана в роботі галереї  П. Оссовського під час проведення екскурсії, коли на моніторі демонструвалась презентація, що розповідає про історію створення галереї. Сьогодні під час екскурсії використовуються відео, присвячені тим, країнам, які представлені в експозиції галереї (Чехія, Словаччина, Польща, Росія та ін.), фрагменти фільмів про творчий та життєвий шлях Петра Оссовського. Перегляд фільму, присвяченого різноманітним проблемам образотворчого мистецтва, може стати і окремим заходом в стінах музею. Сьогодні рідко який захід, що проводиться в музеї, будь-то відкриття виставки, творча зустріч, конференція чи семінар, обходиться без демонстрації слайд-шоу або відео на великому екрані.

Інша форма роботи, яка міцно укорінилась в музейній практиці – це майстер-клас. Сьогодні вона набула різноманітних видів та варіацій.

Найбільш поширені в роботі галереї Петра Оссовського майстер-класи – це ліплення з солоного тіста та створення колективної картини.

Якщо говорити про виготовлення виробів з солоного тіста, то за допомогою такого матеріалу можна виготовити рамку для картини, яка представлена в експозиції, або зліпити предмет, який відвідувачі можуть побачити на представлених творах. Таким чином забезпечується зв'язок між вищезазначеним видом роботи та матеріалом, представленим в експозиції музею.

Великі можливості в художньому музеї надає майстер-клас з образотворчого мистецтва – створення колективної картини. З’явився він в практиці роботи картинної галереї «Світ і Вітчизна» під час проведення перших екскурсій, як доповнення до основного виду роботи. Залучення до творчої діяльності, коли відвідувачам пропонують прийняти участь у створенні копії однієї з представлених робіт, дає можливість оцінити працю художника, яка виявляється не такою простою, як може здатися на перший погляд.

Цей вид роботи може вийти за рамки копії одного з представлених творів і стати створенням справжньої неповторної колективної картини, коли кожен доповнює вже існуюче зображення якимись своїми елементами. Широкого розповсюдження такий майстер-клас отримав під час участі у Міжнародній акції «Ніч музеїв». Спочатку створення картини відбувалось в залах музею, а потім переросло у малювання великого панно біля входу в музей. Це стало своєрідною рекламою акції «Ніч музеїв» та залучало відвідувачів до відвідування музею.

Малювання колективної картини також переросло в окремий вид музейної роботи, який використовується під час роботи в стінах галереї, коли даний майстер-клас замовляється цілеспрямовано, а також під час проведення виїзних заходів.

«Інтерактивні форми роботи,

як спосіб залучення сучасної молоді до

бібліотеки»

Тетяна Рєзнік - головний бібліотекар

сектору соціокультурної діяльності

обласної бібліотеки для юнацтва

ім. О.М. Бойченка 

Розвиток сучасного суспільства та технічний прогрес змушують заклади культури, зокрема й бібліотеки, запроваджувати в своїй роботі інноваційні форми та методи роботи. Саме тому Кіровоградська обласна бібліотека для юнацтва ім. О.М. Бойченка в своїй діяльності активно використовує інтерактивні форми роботи.

Однією з дієвих форм роботи ми вважаємо проведення вуличних акцій, а саме Фестивалю молодіжної книги на вулиці Дворцовій.

Метою проведення Фестивалю є популяризація читання серед молоді, привернення уваги громадськості до української книги та проблеми зниження інтересу до читання серед підростаючого покоління; формування громадянської позиції «Кіровоград – найбільш читаюче місто України». Кожен з Фестивалів є своєрідним, неповторним, має свій характер та особливості. Кожного року, окрім основної мети, він має ще й додаткову тематику – 2008 рік – заходи Фестивалю були присвячені популяризації новинок літератури та знайомство з українськими видавництвами; в 2009 році він проводився під гаслом «Бібліотека – територія толерантності», 2010 рік – символізував собою підтримку молодіжних літературних талантів.

Українська книга для молоді – головна тема Фестивалю. Все, що відбувається в рамках акції, має на меті привернути увагу громадськості до читання та книги.

Традиційними учасниками Фестивалів є обласна організація Національної спілки письменників України та обласне літературне об’єднання «Степ». Щорічно участь у Фестивалі беруть книжкові магазини та видавництва нашого міста: поліграфічний рекламно-видавничий центр «КОД», рекламно-поліграфічна компанія «Імекс ЛТД»; ПП Боса С.В., «Українська книга», «Шкільний всесвіт». Особливо приємно, що минулого року до участі у Фестивалі приєднались київські видавництва «Кондор» та «Патерик», а також передплатна агенція «Самміт-Кременчук».

Протягом фестивального дня гості мають нагоду відвідати різноманітні майстер-класи, багато з яких проводять самі бібліотекарі. Вони присвячені мистецтвам кераміки, квілінгу, килимарства, виготовленню ляльки-мотанки та прикрас зі стрічок та бісеру; мистецтвам візажу та арт-розпису; створенню листівок власноруч, виготовленню оберегу «Боже око» тощо. Ми намагаємось вразити вибагливу молодь цікавими техніками, такими як «енкаустика» (створення картин за допомогою паперу, воскових олівців та звичайної праски); мистецтво керування маріонеткою, або ж нова техніка роботи з пластиліном. Кожен майстер-клас супроводжується книжковими виставкам та викладками літератури, тож спробувавши попрацювати в певній техніці відвідувач може самостійно поглибити знання ще й з книг.

Не менш творчим та креативним виявився фотоконкурс у форматі снеп-шот «Найкраще фото фестивалю», який проходив у 2011 році. Усі бажаючі мали змогу сфотографувати своє бачення подій Фестивалю, роздрукувати фото прямо в бібліотеці та виставити світлини на участь у конкурсі. Підсумки змагань підвели наприкінці Фестивального дня, переможця нагородили цінним подарунком.

Обов’язковою складовою Фестивалю є різноманітні літературні розваги,  до підготовки яких бібліотекарі також підходять з фантазією. Саме тому поряд з вікторинами з’явились такі форми роботи, як літературний спринт, інтелектуальна кава-брейк та стилістичний лікнеп. Цікавинкою Фестивалю ми вважаємо проведення різноманітних квестів. Це гра-пошук підказок. Учасники мають розгадати ключове слово, але для цього їм потрібно знайти усі підказки та виконати ряд спеціальних завдань. Надзвичайно насиченою виявилась програма бонус-квесту «Ми – кіровоградці!», що пройшов в рамках Фестивалю минулого року. Команди учасників не лише подорожували вулицями рідного міста, але й виконували завдання ведучих заходу у різних закладах: галереї «Єлисаветград», Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї, кав’ярні «Мокко», приміщенні літературного об’єднання «Степ» та інших.

Іще однією інтерактивною формою роботи яку активно використовує в своїй діяльності наша бібліотека є міжнародний молодіжний веб-марафон.

В наш час «скарбниці знань» можуть з легкістю зміщувати як часові рамки, так і географічні кордони, за допомогою новітніх технологій. Так  нашою бібліотекою було започатковано цикл он-лайн – зустрічей молодіжних аудиторій  різних країн, а саме з Росією і Казахстаном.

Під час кожної он-лайн зустрічі визначається основна тематика спілкування, спільно з молоддю обираються теми цікаві для обговорення. Це працевлаштування, дозвілля, здоровий спосіб життя, читання, навчання та багато іншого. Спілкування проходить надзвичайно змістовно, адже молодь різних країн має як багато спільного так і багато відмінностей.

Окрім молодіжного обговорення цікавих тем, в рамках заходів відбулися цікаві змагання – он-лайн шаховий турнір та он-лайн змагання між чоловічими командами м. Кіровоград (Україна) та м. Вологда (Росія). Ці заходи відбулися паралельно з молодіжним обговоренням та сприяли зацікавленню молоді у встановленні міжнародних дружніх стосунків.

Важливими наслідками  міжнародного молодіжного спілкування стало підписання договору про міжнародну співпрацю Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва ім. О.Бойченка та Вологодської юнацької бібліотеки   ім. В.Тендрякова; приїзд Вологодської делегації до м. Кіровоград, а також підвищення інтересу російської, казахстанської та української молоді до української (зокрема кіровоградської) літератури.

Тож використання інтерактивних методів та новітніх технологій в роботі є надзвичайно важливим   в діяльності будь-якої сучасної організації. Це надає можливість не лише підвищити власний авторитет, але й залучити якомога більшу кількість молодіжної аудиторії до діяльності вашого закладу.

«З досвіду інтерактивної роботи музею музичного профілю»

Марина Лапіна – провідний науковий співробітник

музею музичної культури ім. Кароля Шимановського 

Жанна Задирака – науковий співробітник

музею музичної культури ім. Кароля Шимановського

Музичні музеї мусять використовувати інтерактивні форми роботи вже за своєю специфікою. Знайомство відвідувачів з експозицією не обходиться без звучання музичних творів[1]. Навіть якщо це відбувається лише в запису, все одно виникає або обговорення почутого, або екскурсовод вносить певні корективи в подальший процес спілкування в залежності від реакції аудиторії, від того, яке враження справляє на неї музика. Власне, одним із головних завдань музею є формування або розвиток  інтересу відвідувачів, особливо дітей та молоді, до музичного мистецтва в цілому.

Звичайно, якщо відвідувачами є музиканти-професіонали, інтерактивність виступає тут у формі діалогу, обміну думками, відповідей на питання тощо. Важливо правильно зорієнтуватись у колі особливих зацікавлень відвідувачів-музикантів та їх обізнаності з тематикою екскурсії. В залежності від цього зміст екскурсії може і повинен суттєво варіюватись. У цілому ж робота з такою аудиторією проходить, зазвичай, у піднесеній і дружелюбній атмосфері. Тож у цьому виступі ми приділимо увагу, головним чином,  інтерактивним формам роботи з іншою – непідготовленою, переважно дитячою та студентською аудиторією, з якою ми працюємо найчастіше і стикаємося тут з певними труднощами.

З метою максимально зацікавити непідготовлених відвідувачів ми відпрацювали, на наш погляд, досить ефективну модель проведення екскурсії, яка, зрештою, є не стільки екскурсією, скільки синтетичним жанром спілкування з аудиторією. Вона включає в себе низку інтерактивних форм.

Як правило, ця екскурсія-зустріч (назвемо її так) має чотири складових. Перша з них – це більш-менш традиційна розповідь з демонстрацією експонатів відповідно до обраної теми, що триває не більше 10 хвилин (такі часові рамки дозволяють уникнути стомлювання аудиторії). Друга складова є інтерактивною: виконання відвідувачами на заздалегідь заготовлених аркушах ігрових завдань типу кросвордів за матеріалом розповіді. Третя – перегляд відеоматеріалів та прослуховування музичних фрагментів (інколи – у живому виконанні). Четверта – елементарне музикування екскурсантів на музичних інструментах та (факультативно) спів.

Пропонуємо практично ознайомитись з усіма цими формами роботи за допомогою відеопроектора, що дозволить нам віртуально побувати в музеї (як відомо, наразі вся наша експозиція розташована в одній невеликій кімнаті в музичній школі №1 ім. Г.Г.Нейгауза по вул. Дзержинського. 65).

Для прикладу візьмемо одну із головних тем наших екскурсій-зустрічей: «Його ім’я носить наш музей»[2]. Враховуючи вашу підготовленість ми скоротимо тривалість першої (традиційно екскурсійної частини) до п’яти хвилин (віртуальну «екскурсію» проведе науковий співробітник Н.Задирака):

«Дорогі діти! Нам з вами, можна сказати, пощастило. Саме у нашому краї 130-ть років тому (3 жовтня 1882 року)[3] народився один із найвидатніших композиторів ХХ століття Кароль Шимановський. А у польській музичній культурі свого часу – він взагалі є композитором номер один. Твори Кароля Шимановського звучать у виконанні кращих музикантів усього світу. І хоча він за походженням – поляк, та народився він в Україні, тут прожив дві третини свого життя,  написав більшу частину своїх творів.

В одному із останніх інтерв’ю Кароль Шимановський сказав так: «Народився я в Україні, там пройшло моє дитинство, я відчував ії усією душею, кохав ії благодійний клімат, ії буйність та солодкість …”

Особливо любив Кароль Шимановський свою «малу батьківщину» – село Тимошівка поблизу Кам’янки: легендарного містечка Давидових і Чайковського (нині це Черкаська область, по-сусідству з Кіровоградщиною). У Тимошівці знаходився родинний маєток Шимановських, а на березі ставка стояла окрема хатинка, яку Кароль назвав «композиторня». Ось як описує Тимошівку сестра композитора письменниця Софія Шимановська у своєму оповіданні «Розповідь про наш дім»:

«Рожевим вечором ми говорили собі з Каролем, що Тимошівка гарна. Ставки внизу миготіли рідким золотом. Десь здалека, з-над води, доходив розмірений стукіт праника, а трояндовим повітрям нісся розлого голос дівчини, що прала:…»

№1 «Ой з-за гір, з-за гір»

(фонограма) 

Магія українського пейзажу і клімату, можливо, не діяла б на Шимановського так чародійно, якби у нього не було б струменю української крові. Цей струмінь передався йому від прапрабабки Францішки, прадід якої одружився на українській шляхтянці. Рідна ж сестра Францішки була прапрабабкою Тадея Рильського. Тож видатний український поет Максим Тадейович Рильський доводиться Шимановському далеким родичем.

А з іншого боку Кароль пов’язаний родинними узами і з польським письменником Ярославом Івашкевичем, і з композитором, педагогом, диригентом Санкт-Петербурзького Імператорського Маріїнського театру Феліксом Блуменфельдом, і з великим учителем фортепіанного мистецтва Генріхом Нейгаузом.

Багато сімейних вузлів заплелося у нашому Єлисаветграді (теперішньому Кіровограді), зимовій “столиці” Шимановських. Юний Кароль навчався грі на фортепіано у Густава Нейгауза (батька всесвітньо відомого піаніста і педагога Генріха Нейгауза), а свідоцтво про загальну освіту він отримав у місцевому реальному училищі. (У тому самому, де кількома роками раніше вчилися брати Тобілевичі, а трохи пізніше поет Євген Маланюк, художник Олександр Осмьоркін та письменник Юрій Яновський).

Творчість, спілкування, родинна ідилія були зруйновані у 1917-му році.  Маєток у Тимошівці згорів і зимове помешкання в Єлисаветграді стало єдиним пристанищем Шимановських. Мистецьке життя у той голодний і холодний час просто вирувало: вперше в Єлисаветграді було створено  симфонічний оркестр, читалося безліч просвітницьких лекцій. Та що там лекції і концерти! У місті в той час було поставлено десять опер, а в оперному хорі співали й сестри композитора!

У цей же час Кароль почав роботу над своєю найкращою оперою «Король Рогер», у чому йому допомагав поет і письменник Ярослав Івашкевич. Дія опери відбувається на острові Сицилія (у Середземному морі на півдні Італії), де композитор свого часу подорожував. Інший його твір – «Міфи» для скрипки і фортепіано – відображає захоплення давньою Грецією.

Послухаймо фрагмент цього твору, де композитор дуже тонко і  передав дзюрчання води, і переповів у музиці одну з поетичних  історій кохання. 

№2 «Джерело Аретузи» (фонограма)

Після здобуття Польщею незалежності Шимановський наприкінці 1919 року назавжди переїхав до батьківщини своїх предків. Він став беззаперечним лідером музичного життя відродженої держави, ректором Варшавської консерваторії. Він також виступає як піаніст з виконанням власних творів.

Однак через погіршення здоров’я Шимановський залишив Варшаву і оселився на віллі «Атма» у невеликому місті-курорті Закопане в передгір’ї Татр – польських Карпат. Під враженням від народної музики «гуралів» Кароль створює серію польських народних танців під назвою «мазурка» та багато інших творів, а також балет «Гарнасі» («Розбійники»).

Помер Шимановський у 1937 році в Швейцарії, а поховано його у давній столиці Польщі – Кракові, в так званому «Склепі заслужених» поруч з іншими найвидатнішими діячами держави. А в Закопаному через 40 років після його смерті було відкрито перший музей композитора. Трохи пізніше створюються два музеї Кароля Шимановського на Україні: в Тимошівці – на його батьківщині – та Кіровограді.

У нашому музеї є автограф Шимановського. Це – напис в альбомі єлисаветградської паняночки Каті Пузєнкіної, доньки місцевого вчителя музики і хорового диригента Сергія Пузєнкіна. Напис не звичайний, а суто музичний, який міг зробити тільки композитор. Він склав мелодію на слова свого друга поета Бориса Кохно, і в такий спосіб виявив свою симпатію до цієї талановитої дівчинки. Альбом Каті – найбільш цінний експонат нашого музею.

Протягом останніх 50 років у нашому місті відбулось багато концертів, на яких звучала музика Кароля, а згодом було започатковано щорічний Музичний фестиваль імені Шимановського. На фестивалі виступали артисти з України, Польщі, Росії, Великобританії.

На фестивалях виконувались і прелюдії Шимановського. Це – перші надруковані твори Кароля, написані в Тимошівці та Єлисаветграді, коли композитору було лише від 15 до 19 років. 

№3 «Прелюдія» (фонограма) 

А зараз ми пропонуємо вам на матеріалі прослуханої вами щойно короткої екскурсії про життя і творчість нашого великого земляка Кароля Шимановського вирішити кросворди (за двома варіантами), а на тих, хто впорається найкраще (швидше і точніше), очікує приз-сюрприз (в кінці нашої зустрічі). А відразу після кросвордів ми переглянемо два-три цікавих відеоролика.

КРОСВОРД №1 - КОМПОЗИТОР 

 

1. Польський письменник і поет, автор лібрето опери Шимановського «Король Рогер»

2. Село, в якому народився Шимановський

3. Цикл п’єс для скрипки і фортепіано, написаний Шимановським під враженням подорожей

4. Місто в Польщі, де знаходиться музей К.Шимановського

5. Ім’я Шимановського

6. Всесвітньо відомий піаніст – друг Шимановського, який народився в Єлисаветграді

7. Основоположник української композиторської школи

8. Твір Шимановського «Гарнасі» («Розбійники») – це ….

9. Найвидатніший польський композитор після Шопена

10. Польський танець. Шимановський написав їх більше двадцяти. 

КРОСВОРД №2 – ВИКОНАВЕЦЬ

 

1. Місто, в якому похований Шимановський

2. Улюблене місце, де Шимановський писав свої твори

3. Улюблений інструмент Шимановського, на якому він не грав

4. Твір Шимановського «Король Рогер» - це …

5. Всесвітньо відомий піаніст і педагог фортепіанної гри, який народився в Єлисаветграді

6. Улюблений інструмент Шимановського, на якому він грав

7. Місто, де Шимановський був ректором консерваторії

8. Юнацький твір Шимановського

9. Острів у Середземному морі, де відбувається дія опери Шимановського «Король Рогер»

10. Низький жіночий або дитячий голос, а також струнний інструмент

 

Після виконання кросвордів ми пропонуємо переглянути короткий фільм (на жаль, німий), у якому бачимо Кароля Шимановського в останні роки його життя під час перебування в Закопаному, а також послухати в запису його голос (фрагмент з радіоінтерв’ю). Тим часом один із співробітників музею перевіряє виконання кросвордів.

Фільм «Шимановський живий» (німий аматорський фільм). 1930 р. Тривалість - 1.10.

Голос Шимановського. Тривалість - 2.10.

Для юнацько-молодіжної аудиторії додається наступний епізод зустрічі-екскурсії, який супроводжується демонстрацією слайдів:

Кароль Шимановський дуже любив скрипку і для неї написав чимало яскравих, поетичних творів. Особливо відомий цикл «Міфи», який складається з трьох частин: «Джерело Аретузи», «Нарцис» та «Дріади і пан». Композитору була дуже близькою антична тематика, він здійснив декілька подорожей до Греції, Італії та Північної Африки. Під час однієї з них композитор побував на Сицилії. Тут він познайомився з однією з місцевих пам’яток – фонтаном або джерелом, названим на честь  німфи Аретузи, в яку закохався річковий бог Алтей.

Ось як розповідає історію Аретузи і Алтея поет Овідій.

Колись джерело Аретузи було німфою на ім'я Аретуза. Одного разу, стомлена спекою, ця німфа стала шукати річку, де можна було б викупатися. Незабаром вона вийшла на берег річки Алтей і знайшла затишне містечко, де над тихими водами звисали гілки дерев, і де жоден смертний її не побачить. Вона скинула сандалі і одяг і занурилася у воду, насолоджуючись прохолодою. Вона була зовсім одна, як раптом по річці, яка до цього була гладка, немов скло, пішли хвилі, які підходили все ближче і ближче до здивованої німфи, і вона з переляку вискочила на берег.

Тоді пролунав голос річкового бога Алтея. Він благав її не тікати, а вислухати його зізнання у коханні. Не дочекавшись відповіді, Алтей піднявся з води і кинувся до Аретузи, маючи намір схопити її. Німфа кинулася бігти. По горах і долах, через ліси і поля мчала Аретуза, але палкий коханий гнався за нею по п'ятах. Нарешті, змучена гонитвою, німфа стала голосно благати богиню Діану врятувати її.

Богиня почула її благання. За мить Аретузу огорнув туман, і вона перетворилася на джерело. Алфей, не бачачи дівчини, блукав навколо, здивований і почорнілий, і пристрасно закликав повернутися. Туманна хмара, що оповила Аретузу за велінням Діани, незабаром розвіялась. Тоді Алтей, побачив ключ, якого тут раніше не було, і зрозумів, що сталося.

Тоді він перетворився на бурхливий потік і кинувся до джерела, що з'явилося серед мшистих каменів, щоб з'єднатися зі своєю коханою. Діана, побачивши нову напасть, яка загрожувала її німфі, створила в землі тріщину, і води Аретузи зникли в підземному царстві. Однак Аретуза добралася до іншої тріщини, через яку повернулася на землю і побачила блакитне небо і сонце сицилійських рівнин.

Раптом почулося ревіння потужного водяного потоку. Аретуза обернулася і побачила річку Алтей, яка, безуспішно шукаючи Аретузу в підземному царстві, знайшла, нарешті, тріщину і вийшла на поверхню, щоб з'єднатися зі своєю коханою на рівнині. Аретуза, мабуть, була дуже рада знову побачити його, бо вона задзюркотіла, опинившись в його обіймах, і прихильно вислуховувала його пристрасні зізнання в коханні. З тих пір дівчата Греції любили кидати в води Алтея гірлянди квітів; кажуть, що ці гірлянди незабаром з'являлися в сицилійському джерелі, принесені сюди в якості подарунків закоханого Алфея.

№4 «Джерело Аретузи» (фонограма) 

І, нарешті, остання частина зустрічі. Привітання переможця (переможців) конкурсу кросвордів. Йому (їм) надається (як винагорода) право розпочати музикування на музичних інструментах. Якщо переможець володіє фортепіано, гітарою, баяном, домрою, балалайкою і хоче скористатись одним із цих інструментів, йому надається така можливість. Якщо ні – він отримує дитячі гусла або цимбали і пробує на них заграти (за потребою – отримує допомогу від співробітника музею). За бажання аналогічні дії виконують інші учасники зустрічі.

Насамкінець повідомляємо про інші тематичні екскурсії-зустрічі в музеї та запрошуємо на них аудиторію.

«Дитина в музейному середовищі»

Наталія Овчаренко – науковий співробітник

відділу науково-просвітницької роботи

обласного художнього музею

1.

Дошкільнята  –  це перш за все діти. А де є діти там, звичайно,  є і вихователі. Це батьки, вихователі-психологи, а ще ми додаємо до виховання дитини і музей (в нашому випадку).

Саме дошкільне дитинство, з психологічної точки зору, є сприятливим для розвитку пізнавальної активності, творчих здібностей, тому що в цьому віці діти надзвичайно допитливі, у них є величезне бажання пізнавати світ. Відомо, що в дитини будуть переважати ті здібності, для розвитку яких є стимули і створені умови. Невелика кількість у суспільстві людей з високим творчим потенціалом пояснюється тим, що в дитинстві дуже небагато опинилися в умовах, що сприяють розвитку пізнавальної активності, творчих здібностей.

Заохочуючи допитливість, поширюючи знання, залучаючи дітей у різні види діяльності, дорослі сприяють розширенню дитячого досвіду,  а нагромадження досвіду і знань – необхідна передумова для майбутньої творчої діяльності. Ні кругозір, ні естетичний смак не є вродженими якостями людини, вони складаються і розвиваються в процесі виховання, під впливом того середовища, в якому росте дитина, а також цілеспрямованої роботи педагогів і батьків. Ці завдання можна успішно вирішувати в рамках музейної педагогіки.

Чи часто наші діти бувають у музеях?

За результатами статистики анкетування батьків показали, що більшість вихованців дитячого саду жодного разу не були в музеї. Причини різні. Найчастіше мамам і татам просто не приходила в голову ідея такої екскурсії, багато батьків вважають, що з дошкільнятами ще рано відвідувати такі установи. Виходить, що володіючи багатющою музейною культурою, ми, дорослі, не використовуємо її освітній потенціал в достатній мірі, не знаємо, як ввести дитину в цей простір, і не розуміємо, наскільки це важливо.

Провідним методом в роботі з дітьми молодшого шкільного віку є гра. Саме в грі, моделюючи різноманітні ситуації, дитина пізнає навколишній світ, оволодіває необхідними навичками, набуває власний досвід. Уява і фантазія, максимально розвинені в дитячому віці, допомагають дитині перейнятися духом того чи іншого історичного часу, а значить, освоювати, перетворювати і привласнювати накопичені історико-культурні цінності.

Включення музеїв в освітньо-виховний процес – справа не така проста, як може здатися на перший погляд. І справа зовсім не в частоті відвідувань музеїв, а в ступені підготовленості дитини до сприйняття предметної мови культури. Вихователі, це ті люди, які в першу чергу грають велике і незамінне значення у виховному розвитку дитини.

Привести дітей в музей і очікувати від них повноцінного сприйняття інформації – справа настільки ж наївна й безнадійна, як сподіватися на те, що людина, вперше взяла в руки скрипку, пензель, глину, почне створювати прекрасні твори мистецтва.

Музейний працівник повинен враховувати те, що дошкільнята не підготовлені до сприйняття складної символічної мови музею, до осягнення прихованого змісту оточуючих його речей.  Тут потрібна тісна співпраця вихователя та музейного працівника. Потрібна велика попередня підготовка до спілкування з предметним світом культури або, якщо завгодно, спеціальну музейну освіту. А ще є такий простий вислів: «Якщо ти хочеш, щоб тебе зрозуміла дитина – то ти повинен «змалитися» до її віку і вашому спілкуванні буде все для вас зрозумілим». Можливо все не запам’ятається, але обов’язково, та насінинка, що буде посаджена – дасть свої плоди!

Заняття в музеї повинні супроводжуватися творчими завданнями, які легко можна використовувати в будь-якому музеї любого профілю.

Зміст екскурсій (лекцій, бесід) повинен бути таким, щоб вони допомогли дитині створити в своїй уяві максимально цілісну картину навколишнього світу, зробити власні маленькі відкриття на шляху осягнення багатовікової культури людства, відчути себе спадкоємцем цього багатства. На конкретному матеріалі  і доступних прикладах дітям надається можливість розмірковувати над наступними проблемами. А саме, що таке предмет та його властивості; яка естетика речі,  її особливе значення, як старовинного предмету; у чому полягає сутність, нерозривність історичного часу; що таке «навколишній світ» і «культура».

На перший погляд, вище згадані завдання досить складні для розуміння дошкільнят. Проте ігрова форма пояснення матеріалу не тільки робить його доступним, але і викликає великий інтерес у дитини.

Дитина починає виявляти стійкий інтерес до музею, як до унікального феномену культури. Навчається виявляти предмети музейного значення вдома,  у школі, на вулиці, у знайомих, в навколишньому світі, має уявлення про внесок різних цивілізацій у світову культуру. Більш емоційно сприймає культурну спадщину в різних формах її існування, оволодіває навичками сприйняття особливої образної мови музейної експозиції, спілкування  з культурною спадщиною, детального вивчення об'єкту та експонату. Вміє вести себе в музеї, на виставці.

2.

В рамках розробленого нами проекту «В гостях у музеї» у дітей є чудова можливість познайомитися з кращими скарбами світового мистецтва.

Мета роботи: збагачення духовного світу дітей через залучення до кращих скарбів світового та українського мистецтва.

У свою чергу нами передбачаються певні напрямки роботи, де музейні працівники знайомлять дошкільнят з правилами поведінки в музеї та в ході екскурсії формування готовності до сприйняття творів мистецтва.

Ми, приймаючи діток, в основу роботи включаємо також, знайомство з матеріалами, з яких створюються твори мистецтва, демонстрація творів мистецтва, знайомство дітей з творчістю художників і з художніми матеріалами.

Ознайомлення дітей з видами і жанрами образотворчого мистецтва відбувається за такими розділами: живопис (портрет, пейзаж, натюрморт, побутовий жанр, історичний жанр, легендно-казковий жанр), архітектура (українська дерев'яна, храмова, казкова, містобудування, садово-паркова), скульптура (монументальна, станкова, декоративна), графіка (книжкова, плакатна), декоративно-ужиткове мистецтво (народна іграшка, розпис, вишивка, ткацтво, різьблення, оздоблення одягу).

В жанрі живопису, розглядаючи портрети героїчних людей і чарівні жіночі образи, дошкільнята дізнаються про побут різних станів городян і селян. Знайомлячись з творами історичного та релігійно-біблійного змісту, порівнюють їх з казковими та легендними образами і реальними сюжетами побуту українців. Натюрморти формують у дітей витоки морально-естетичного ставлення до дарів природи – урожаю і квітів, шанобливе ставлення до праці людей – і тих, хто ростив урожай.

Кожного року ми починаємо чи поновлюємо співпрацю між дитячими садками міста та загальноосвітніми школами. Співробітниками розробляється  перспективний план роботи в музеї для дітей та інших категорій населення. Програмою обов’язково передбачається проведення різних заходів, щодо відзначення державних та релігійних дат.

Погодьтесь, що заняття допомагають направити дитину назустріч добру, сформувати потребу і готовність проявляти співчуття та позитивне ставлення до навколишнього світу інших людей і самого себе.

Спостереження та опитування дітей показують, що найбільш зрозумілий і улюблений дітьми жанр – це казка в живопису. І це не дивно, так як казки несуть в собі те тепло, якого часом так не вистачає дітям. Творчість великого живописця-казкаря Віктора Михайловича Васнєцова та репродукції робіт Марії Приймаченко є основою в даному виді роботи. Їх твори, так, як і казки, вчать доброті, чесності, взаємовиручці і вмінню співпереживати.

Виховання краси нерозривно пов'язане з потребою висловити свої враження у будь-якій формі. Це як вдих і видих. Якщо сприйняття можна назвати вдихом, то вираз сприйнятих образів, фарб, звуків у тій чи іншій формі – видихом.  Ми допомагаємо дитині висловити свою думку, тобто «видихнути» в малюнку, у виробах, в грі або в слові свій внутрішній світ, даємо йому можливість зробити це вільно, висловити все те, що він хоче і як він хоче.

Отже, спираючись на досвід музейних вражень, діти краще орієнтуються в світі краси і добра, що є гарантом підвищення культурного рівня.

Діти завжди будуть любити і довго пам'ятати ті місця і тих людей, де вони зазнали ці прекрасні почуття.

«Форми роботи з юнацькою аудиторією

в Кіровоградському обласному художньому музеї»

Леся Дмітрієва – науковий співробітник

відділу науково-просвітницької роботи

обласного художнього музею

Кіровоградський обласний художній музей впроваджує різні форми музейної роботи, щоб допомогти відвідувачу глибше та ефективніше засвоїти інформацію з історії, народознавства, образотворчого мистецтва і т.д., надати можливість повноцінного спілкування з експонатами – картинами, іконами, стародруками, скульптурою та ін., дозволити відчути ту чи іншу епоху, зрозуміти її суть та неповторну специфіку. Учнівська та студентська молодь Кіровоградщини є найбільшою категорією відвідувачів нашого закладу.

Наукові співробітники музею створюють та проводять різноманітні бесіди, тематичні, науково-освітні, просвітницькі програми, музейні уроки, конкурси, вікторини, майстер-класи,спрямовані на залучення молоді до вивчення історії, культури українського народу, популяризації здобутків національної духовної спадщини, шанування звичаїв українського народу, рідної мови, пропаганди сімейних цінностей та здорового способу життя з залученням виставкових залів музею.

 

Найрозповсюдженішою формою роботи музею з юнацькою аудиторією на сьогоднішній час є робота по виявленню обдарованих, молодих талантів і  залучення їх до експозиційно - виставкової діяльності. Так, протягом багатьох років музей плідно співпрацює з мистецьким факультетом   Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. В цих стінах, в «храмі мистецтв», молоді художники мають прекрасну можливість разом з відомими митцями, викладачами продемонструвати свої таланти,  здібності, взяти участь в різноманітних виставках і, звісно, отримати  певний     досвід. Зокрема, вже дев’ятий  рік поспіль випускники художньо-графічного відділення мистецького факультету Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира  Винниченка представляють свої роботи у виставкових залах Кіровоградського обласного художнього музею. Дипломні роботи студентів завжди привертали увагу своєю неординарністю, оригінальністю, відрізнялися різноплановістю, творчим підходом та експериментальністю. Маємо надію на те, що й надалі буде тривати співпраця  з мистецьким факультетом і наші випускники будуть радувати всіх нас своїми талантами, творчими пошуками й оригінальністю. Влаштовуються також і виставки однієї картини, спрямовані на популяризацію молодих талантів, наприклад, 27 червня 2011 року відбулось відкриття виставки однієї картини «Цивілізація» (2011), виконаної молодими художницями, членами творчого об’єднання «АзАрт» Анастасією Плітіною, Маргаритою Пришняк та Іриною Григоренко.

З 2009 року в червневі дні звітують перед відвідувачами і випускники Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки, які представляють свої дипломні проекти.  І це стає вже доброю традицією.

Кіровоградський обласний художній музей відкрив свої двері для відвідувачів у 2001 році після тривалої перерви. І поступово визрівало рішення про створення так званих Малих галерей, які дозволяють музею розширити сферу своєї діяльності, залучати нові експозиційні площі, представляти твори молодих маловідомих авторів. Перша Мала галерея музею була відкрита восени 2010 року у відділі підліткового читання і організації змістовного дозвілля дітей Кіровоградської  авіаційного університету взимку 2012 року.   За цей період було представлено твори різних молодих художників, яким ми намагалися дати своєрідний старт у мистецьке життя: персональні виставки лауреатів Премії Кабінету Міністрів України – Анатолія Кімнатного, Анастасії Шкоди та Андрія Кадигроба, персональна виставка  молодої художниці, дизайнера, викладача образотворчого мистецтва Марії Ачкасової під назвою «Крок за кроком» – “Step by step”, Анастасії Плітіної, Сергія Ігнатенка та ін. Подібна співпраця триватиме і надалі.

З метою культурно-просвітницького та патріотичного виховання молоді проводиться художнім музеєм і така форма роботи як пересувні виставки. Співробітники музею виїжджають до різних навчальних закладів міста й області   і пропагують образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво серед студентської молоді. Так, протягом вже декількох років представляємо пересувні виставки «Українська вишивка. Рушник»,  «Сальвадор Далі», «Художники проти СНІДу», «Вулицями нашого міста», «Т.Г.Шевченко – художник» і т.д.

Стосовно проведення програм у музеї, то найбільшим попитом у молоді  користуються програми з так званого «Зимового циклу». При проведенні таких заходів знайомимо з українськими народними святами зимового циклу, виховуємо любов та повагу до обрядів та використовуємо наочні засоби. Наприклад, програма «Свято дівочої долі» до дня Св. Катерини, яка проводиться в залі сакрального мистецтва біля ікони Св. Вмц. Катерини. Свою програму розпочинаємо розповіддю про життя та діяння Катерини, вечорниці, які відбувалися в цей день, способи ворожіння та порівнюємо, як це свято вшановується у Франції. При цьому співробітник ставить цікаві запитання, проводить конкурси відвідувачам, тобто відбувається своєрідний діалог між ними.

Програма «День Св. Андрія» більш розрахована на хлопців, які цікавляться парубоцькими звичаями давнини. Звісно, що розповідь ведеться  в жартівливому ключі, з віршами, з ворожіннями, обов’язковим кусанням калити і обиранням пана «Калитянського».

На Свято «Водохреща» пропонуємо молоді дізнатися багато що нового про цей день, які існували традиції та звичаї. Для наочності використовуємо мішечок з горіхами (деякі з них перев’язані червоною шерстяною ниткою).

В організаційній роботі обласного художнього музею відбуваються Дні відкритих дверей для різних категорій, зокрема і для молоді, метою яких    є надання можливості безкоштовно відвідати експозиційні зали і залучитися  до світу прекрасного (День відкритих дверей до Дня Молоді, До Міжнародного Дня студента, до Дня знань тощо).

З метою популяризації, виховання дітей та молоді на кращих зразках героїчної історії країни, поваги до старшого покоління, шанування звичаїв українського народу, рідної мови постійно проводяться творчі зустрічі, вечори пам’яті. Наприклад: 22 червня 2012 року в приміщенні музею відбулися урочистості з приводу нагородження учнівської та студентської молоді Кіровоградщини -  переможців конкурсу «Ветеран – онлайн»; 15 грудня 2012 року проведено творчу зустріч голови обласної організації Національної спілки письменників України В.В.Бондаря з творчою інтелігенціє м. Кіровограда (вечір пам’яті, присвячений заслуженому художнику України Григорію Гнатюку) тощо.

Успішно протягом декількох років відбуваються такі проекти музею як «Літературна», «Музична» та «Театральна» вітальні. Учнівська та студентська молодь мають змогу познайомитися та поспілкуватися  з відомими особистостями – поетами, письменниками, піснярами, акторами, художниками, театралами, представниками церкви. Зокрема, 15 березня 2012 року в рамках роботи Єлисаветградського книговиру та акції  «З моєї бібліотеки» в обласному художньому музеї Преосвященніший єпископ Кіровоградський та Новомиргородський  Іоасаф презентував книгу «Слово пастиря» (авторство Святого Патріарха Кирила); 10 квітня 2012 року, напередодні Великодня, проведено зустріч з Преосвященішим владикою Марком - єпископом  Кіровоградським і Голованівським Української православної церкви Київського патріархату та протоієреєм Миколою Шутяком - секретарем управління Кіровоградської єпархії Української православної церкви Київського патріархату;  25 квітня 2012 року проведено творчу зустрічхудожнього керівника БК «Авіатор», директора центру «Кіровоградщина авіаційна», поета, громадського діяча М.І. Барабулі; 5 червня 2012 року проведено творчу зустрічіз мистецтвознавцем, заслуженим журналістом України Б. П. Куманським, під час якої відбулася презентація його нової повісті «Соло на валторні»; 25 лютого 2013 року проведено музичну програму у виконанні студентів Кіровоградського музичного училища та відеопрезентацію «Секрет музичності Сергія Єсеніна»  тощо.

З 2011 року в рамках роботи «Театральної вітальні» в приміщенні музею, а також і на гастролях відбуваються моновистави за мотивами творів відомих поетів і письменників української та світової літератури (І. Карпенка – карого, С. Єсеніна, А.Чехова, А.Розанова, Ф. Війона та ін.) за участю Юрія Жеребцова – заслуженого артиста України, артиста драми вищої категорії Кіровоградського обласного академічного музично-драматичного театру імені М.Л.Кропивницького, актора та режисера проекту «Театр в музеї». За цей період учні та студенти нашого міста мали чудову нагоду ознайомитися з високим мистецтвом, переглянути понад 15 вистав, насолодится грою актора й отримати незабутні враження та естетичне задоволення.

Вперше, у 2012 році, в стінах музею відбулася презентація музичного відеокліпу та проведено творчу зустріч відомої кіровоградської співачки, викладача, автора та виконавця Катерини Соломєєвої зі студентською молоддю. Цей захід відбувся в доброзичливій, дружній  атмосфері, наскільки сподобався юнацькій аудиторії, що було прохання частіше організовувати такі міроприємства.

Однією з форм роботи з юнацькою аудиторією є впровадження і циклу лекцій на різну тематику. Зокрема, з 2011 року відбувається цикл публічних лекцій на тему: «Небесне та земне у символіці православного храму. Історія виникнення та архітектура православного храму» за участю лектора – експерта Кіровоградської обласної громадської організації «Територія успіху» І.М.Згривець;  «До 1025-річчя Хрещення Київської Русі. Бесіди «Повість минулих літ», «Повчання Володимира Мономаха» за участю лектора – голови Кіровоградської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, члена правління благодійної організації «Центрально-українська Православна Духовно-соціальна Академія» Олега Бабенка і т.д. Під час таких лекцій молодь дізнається багато що нового й  цікавого з історії, розширює свій кругозір і отримує вичерпні відповіді на поставленні запитання.

Студентська молодь Кіровоградщини бере активну участь у різноманітних акціях та проектах обласного художнього музею. З 1999 року  обласним художнім музеєм було започатковано проведення щорічної мистецької акції - пленеру «Кіровоградщина – очима художників», метою якої є вивчення мистецького потенціалу районів нашої області, надання можливості художникам вільно попрацювати на пленері та зафіксувати на своїх полотнах краєвиди того чи іншого району, а також пропаганда творчості кіровоградських митців, активізація зацікавленості до образотворчого мистецтва в районах. Вперше ця мистецька акція-пленер  була проведена в серпні 1999 року в Новгородківському районі. З того часу пленери були проведені в Долинському, Добровеличківському, Новоукраїнському, Кіровоградському, Онуфріївському, Олександрійському, Новомиргородському, Вільшанському, Маловисківському, Новоархангельському районах. За підсумками пленерів відкриваються виставки в регіоні та у художньому музеї. Під час відкриття виставки учасникам пленеру  вручаються дипломи Кіровоградського обласного художнього музею за участь в акції, а також учасники - художники передають роботи тим установам, працівники яких доклали багато зусиль для того, щоб мистецька акція-пленер відбулася. Пленер відбувається у співпраці та за сприяння місцевих  райдержадміністрацій, відділів культури і туризму, сільських голів та приватних підприємців.

Започаткована, ще з 2009 року  мистецька акція «Весняний пленер у Дендропарку», щорічнопроводитьсякорпорацією «XXI століття», медіа-групою «Весь Кіровоград» та Кіровоградським обласним художнім музеєм у травні, під час цвітіння тюльпанів. До участі в акції запрошуються учні шкіл та вузів мистецького спрямування, окрім того в акції приймають участь досвідчені художники, серед яких багато викладачів навчальних закладів. Таким чином, молоді таланти, працюючи поряд зі своїми педагогами, набираються дорогоцінного досвіду. Обов’язково визначаються серед учнів і молоді переможці, які отримують цінні призи та подарунки, а за підсумками пленеру в обласному художньому музеї відкриваються  виставки «Весняний пленер  у Дендропарку».

Успішним виявився проект «Великодній Благодійний аукціон», який був започаткований у 2009 році організаторами Медіа-групою «Весь Кіровоград», Кіровоградським обласним художнім музеєм та Арт-студією Андрія Кадигроба. Напередодні Великодня в стінах музею відбувається продаж картин, безоплатно наданих художниками, меценатами, галереями, колекціонерами для збору коштів на допомогу дітям. Приємним є той факт, що в даному проекті беруть участь і молоді митці. І з кожним роком заявки на участь в аукціоні все більше приймаються від юних талановитих художників.

Помітною серед молоді є й участь у проведенні благодійної виставки hand-made виробів «Креативна штучка», виставці-продажі робіт майстрів декоративно-ужиткового мистецтва в рамках акції «Допоможемо безпритульному перезимувати» і т.д.

 

Привернув увагу громадськості і такий захід як «Парад наречених», який у 2012 році проведено у місті Кіровограді співорганізаторами: благодійною організацією «Серце до серця» та художнім музеєм. В «Параді наречених» брали участь дівчата різного віку, більшість з них виступили і волонтерами даної акції. Метою цієї ходи  є привертання уваги суспільства до проблем хворих дітей, збір коштів і, звісно, демонстрація краси й вроди чарівних панянок.

Кіровоградський обласний художній музей починаючи з 2008 року приєднався до проведення Міжнародної акції «Ніч музеїв», яка була започаткована Міністерством культури і комунікації Французької республіки. В рамках проведення даної акції протягом 5-х років було забезпечено безкоштовне обслуговування відвідувачів та проведено безліч цікавих заходів: міні виставки-презентації, вікторини, конкурси, відео подорожі, творчі лабораторії малюнку на склі, виготовлення монотипії, ляльки, мальованок, різноманітні майстер-класи, літературні вітальні, духовні співи, концертні та танцювальні програми, фотографування в національному вбранні, розіграш лотереї серед учасників акції, створення шаржів та багато інших неочікуваних сюрпризів.

Звісно, що найактивнішу участь у проведенні цієї акції бере студентська та учнівська молодь м. Кіровограда, а саме студенти  Кіровоградської філії Київського університету культури і мистецтв, Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки, Кіровоградського музичного училища та Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Великий інтерес та захоплення у відвідувачів викликає боді-арт (розпис по тілу), «художнє тату», майстер-класи по створенню і моделюванню зачісок, розпису нігтів та візажу, презентація та показ дизайнерського одягу, виступи танцювальних, театральних колективів та рок-груп міста. Обов’язково після проведення таких заходів всі учасники отримують подяки за участь  у Міжнародній акції «Ніч музеїв».

Одним із найцікавіших сучасних методів  роботи  в художньому музеї  є проведення культурно-мистецького заходу «Українські традиції та звичаї». З 2008 року було запроваджено і таку форму інтерактивної роботи з молоддю. Наукові співробітники музею розробили власну програму такого дійства і з успіхом впроваджують її.

Дирекція Кіровоградського обласного художнього музею починаючи з 2005 року надає пропозиції щодо кандидатури на здобуття Премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України у різних номінаціях. І приємним є той факт, що цю премію на державному рівні отримали  молоді художники Кіровоградщини – член Національної спілки художників України, завідуючий картинною галереєю Петра Оссовського «Світ і Вітчизна» А.Д.Кімнатний (2005), член Національної спілки художників України, власник Арт-студії А.М.Кадигроб (2006) та юна художниця, фотограф Анастасія Шкода (2007).  

«Навчальна практика у музеї:

тягар чи взаємовигідна співпраця?»

Ганна Осіпова – заступник директора

з наукової роботи обласногохудожнього музею

Засвоєння практичних навичок будь – якої професії починається з навчальної практики студентів. Базами навчальної практики виступають різноманітні заклади освіти, науки, культури, зокрема, і музейні  установи Кіровограда, в тому числі і Кіровоградський обласний художній музей.

А це означає, що кожного року до стін обласного художнього музею приходять студенти, щоб пройти навчальну практику в музеї, адже музейна практика студентів відіграє ключову роль в їх підготовці як майбутніх працівників, спеціалістів певної сфери, перш за все гуманітарної.

Метоюнавчальної практики у музеї є ознайомлення студентів  зі змістом роботи закладу, з основними напрямками діяльності, із принципами функціонування музейної системи України (на прикладі конкретної установи), закріплення та поглиблення здобутих теоретичних знань під час вивчення музеєзнавчих і джерелознавчих дисциплін, загальноісторичних курсів, ін. предметів.

Перед студентами ставляться певні завдання, передусім: ознайомитися із організацією музеїв в Україні, напрямками та формами їх роботи щодо комплектування, обробки, систематизації, обліку, зберігання та використання архівних документів і музейних експонатів; оволодіти навичками раціонального пошуку та відбору архівних документів та фондових матеріалів і музейних експонатів, методикою їх використання у науково-дослідній, навчально-виховній та науково-популяризаторській роботі за професійною спрямованістю; отримати практичний досвід самоорганізації, систематичного набуття й поповнення знань, вмінь і навичок роботи за обраним фахом.

Як правило, практика проводиться  у другому семестрі починаючі  з  І курсу. Практика відбувається без відриву від навчального процесу, тобто після занять переважно у другій половині дня.

Тривалість такої навчальної практики - від двох, чотирьох тижнів до двох місяців.

Перед початком практики на кафедрі того чи ін. факультету ВУЗу проводиться настановна конференція, у якій беруть участь студенти-практиканти та їх керівники від навчального закладу. На ній відповідальний за проведення практики від кафедри знайомить студентів та керівників практики із наказом ректора, вимогами щодо проходження практики, обов’язками студентів-практикантів та керівників. Серед обов'язків студентів-практикантів слід виділити основні, а саме:

1. Розпочати і завершити практику у визначений термін.

2. Якісно виконувати усю роботу, передбачену програмою практики. Невиконання хоча б одного пункту програми є підставою для не атестації студента-практиканта.

3. Виконувати розпорядження керівників практики.

4. Дотримуватися норм поведінки.

5. Вчасно оформити документацію.

6. Захистити звіт по практиці на підсумковій конференції.

Вже безпосередньо під час цієї практики студенти повинні виконати і індивідуальні завдання, наприклад:

1. Скласти календарний план роботи.

2. Скласти графік відвідування місця проходження практики.

3. Вести щоденник спостережень.

4. Ознайомитися з особливостями  діяльності музейного працівника (за місцем проходження практики).

5. Організувати  та провести залікове екскурсійне заняття в музеї.

6. Підготовити план роботи нової експозиції (на матеріалах фондів базового музею).

7. Оформити документи практики, тощо.

Обов’язковою умовою проходження будь – якої практики – є суворе дотримання студентами-практикантами правил охорони праці та протипожежної безпеки закладу, який виступає базою практики. Окрім того кожен студент на час проходження практики може отримувати і додаткові індивідуальні завдання, які повинен вчасно та якісно виконати і оформити відповідно до вимог.

Є основні обов'язки і у керівника практики від навчального закладу, зокрема:

1. Ознайомити студентів з метою та завданнями практики.

2. Ознайомити студентів з правилами ведення документації.

3.  Допомогти укласти індивідуальний план практикантів, затвердити його та контролювати виконання.

4. Проводити індивідуальні та групові консультації.

5. Контролювати хід практики.

6. Оцінити роботу студентів на практиці.

7. Взяти участь у настановній та підсумковій конференціях з питань практики.

8. Подати письмовий звіт про керівництво практикою.

На час проходження студентами навчальних закладів практики у музеї  між закладами укладається договір на проведення практики, в якому чітко визначаються обов’язки сторін, в тому числі і бази практики, тобто музею.

До основних обов’язків бази практики (музею) належать:

1. Прийняти студентів на практику згідно з календарним планом.

2. Призначити наказом кваліфікованих спеціалістів для безпосереднього керівництва практикою.

3. Створити необхідні умови для виконання студентами програм практики, не допускати використання їх на посадах та роботах, що не відповідають програмі практики та майбутній спеціальності.

4. Забезпечити студентам умови безпечної роботи на кожному робочому місці. Проводити обов’язкові інструктажі з охорони праці: ввідний та на робочому місці.

5. Надати студентам-практикантам і керівникам практики від навчального закладу можливість користуватись лабораторіями, кабінетами, бібліотеками, технічною та іншою документацією, необхідною для виконання програм практики.

6. Забезпечити облік виходів на роботу студентів-практикантів. Про всі порушення трудової дисципліни, внутрішнього розпорядку та про інші порушення повідомляти навчальний заклад.

7. Після закінчення практики дати характеристику на кожного студента-практиканта, в котрій відобразити якість підготовленого ним звіту.

Для підведення підсумків практики та кінцевої оцінки роботи студентів-практикантів керівники практики проводять звітну конференцію.

Отже процес проходження студентами музейної практики потребує проведення низки організаційних та підготовчих заходів: від укладання договору на проведення практики,  проведення для студентів різноманітних інструктажів  до організації самого процесу проходження практики, оволодіння студентами новими теоретичними знаннями та практичними навичками.

Таким чином організація проходження студентами практики у музеї це копітка та відповідальна справа, що приносить додаткове навантаження для співробітників музею, які призначаються відповідальними за проведення практики на базі музею, але не приносить жодного фінансового забезпечення цієї роботи, адже, на жаль, питання оплати за керівництво  студентською практикою саме у музеї до сих пір залишається відкритим (на відміну наприклад, від закладів освіти), тобто жодних фінансових дивідендів ні музей ні його співробітники не отримують. То чи потрібна музею така студентська практики, яка користь від такої співпраці?

Зрозуміло, що і сам навчальний заклад і студент виграють від такої співпраці: перший – отримує безкоштовну базу для практики, адже він обов’язково повинен надати студенту можливість пройти практику; другий – проходить таку практику у вільний від навчання час, за індивідуальним графіком та отримує можливість при успішному проходженні практики перейти на наступний курс. А що отримує музей?

Відповідь однозначна – плідну взаємовигідну співпрацю. Адже під час практики студент стає не просто відвідувачем музею, а, фактично, стажистом музейного фахівця: мистецтвознавця, науковця, художника, зберігача, тощо. По суті це  додаткова штатна одиниця для музею на деякий час.

Переважна більшість студентів стають волонтерами музею, набувають практичних життєвих орієнтирів, досвіду, оволодівають мистецтвом творчості, саморозвитку особистості та, навіть, після закінчення практики залишаються друзями та помічниками музею, повертаються для працевлаштування. А це є також ще однією із форм роботи сучасного музею із юнацькою аудиторією.

Протягом останніх декількох років навчальну практику в Кіровоградському обласному художньому музеї проходили студенти вищих навчальних закладів Києва та Кіровограда. Це, передусім, студенти Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (факультет історії та права – архівно – музейна навчальна практика та іноземних мов – перекладацька); студенти Кіровоградського Національного технічного університету (факультет економіки та менеджменту, спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» - навчальна практика); студенти Відокремленого підрозділу «Кіровоградський факультет Київського Національного університету культури і мистецтв» (спеціальність «Менеджмент соціокультурної діяльності» - музейна практика); студенти Приватного вищого навчального закладу «Соціально-педагогічний інститут  Педагогічна Академія» (гуманітарно – педагогічний факультет – перекладацька практика); студенти Київського Національного університету культури і мистецтв (факультет культурології – музейна практика). В процесі проходження практики  в обласному художньому музеї студенти вирішують цілий спектр завдань:

- вивчення структури музею, його основних відділів, фондів, ін.;

- вивчення цілеспрямовано музейних колекцій (графіки, живопису, декоративно - ужиткового мистецтва, фотографії, ін.);

- вивчення питання організації музейних виставок і художнього оформлення експозицій;

- практично беруть участь разом зі співробітниками в оформленні виставок й експозицій;

- вивчення наукової й краєзнавчої роботи музею;

- вивчення історії музею, його партнерських зв'язків з іншими музейними установами, технологію пересувних виїзних виставок й експозицій;

- вивчення переліку послуг, які надає музей населенню й організаціям;

- вивчення  бази правових та законодавчих документів, що регламентують музейну діяльність;

- вивчення методики опису, класифікації, каталогізації експонатів;

- ознайомлення з досвідом роботи великих музеї світу (Ермітаж, Лувр, Третьяковську галерею й ін.), написання довідок з історії мистецтва та ін.

Користь від такої співпраці студента і музею не лише у підвищенні рівня фахових знань, здобутті практичного досвіду, а й у вихованні студента як особистості, адже працюючи в музеї студент адаптується до роботи в колективі, вчиться готовності до співпраці, у нього формується комунікабельність та відповідальність. Молода людина має можливість працювати творчо, проявляти ініціативу, ставати цілеспрямованою. Це є досить важливим, адже сьогодні робота в сучасному музеї – це своєрідне випробування на універсальність, тому, що музеї із вузькопрофільної установи перетворюються на сучасні інституції, які постійно шукають і знаходять нові можливості для розвитку та запровадження нових послуг, інноваційних методів роботи.

Знання і навички, отримані під час проходження музейної практики дають можливість, наприклад, майбутньому вчителеві використовувати засоби музеїв при проведенні уроків-екскурсій, позакласних заходів, у т. ч. діяльності гуртків, створенні шкільних музеїв. Коли музей приймає у себе практикантів (майбутніх вчителів, або менеджерів з туризму) то не лише сьогодні вирішує частково свої завдання з науково – просвітницької діяльності, а й закладає можливість приймати через кілька років екскурсії школярів із учорашнім студентом, а тоді учителем; екскурсійні групи туристів із учорашнім студентом,  а тоді туристичним гідом.

Зрештою, саме музеї можуть стати місцем потенційного працевлаштування випускників ВУЗів, тобто  закладаються основи фахового кадрового поповнення. Окрім того студенти навчаючись проведенню науково – дослідної роботи готують різноманітні наукові довідки з історії мистецтва, життя та творчості видатних особистостей мистецтва, музеєзнавства, які в подальшому можуть бути використанні для проведення лекцій, бесід, тематичних занять та програм.  Особливо корисними для подальшої роботи є довідки з історичного краєзнавства, адже цікаві дослідження з історії рідного міста чи села є додатковим матеріалом  для вивчення того чи іншого регіону. Навчаючись проведенню науково- просвітницької діяльності  студенти активно приймають участь у підготовці та проведенні різноманітних культурно – мистецьких заходів (майстер – класів, тематичних програм, різноманітних акцій, тощо). Окремо хочеться відмітити активну участь студентів-практикантів у підготовці та проведенні Міжнародної акції «Ніч музеїв». Лише у минулому році в акції прийняли участь велика кількість волонтерів, серед яких були і колишні студенти – практиканти (організація рекламної кампанії, проведення різноманітних майстер – класів, «живі статуї» та ін.).

І найголовніше, студенти – практиканти дають можливість нам музейним працівникам поглянути на наш музей так би мовити зі сторони, не з точки зору звичайного відвідувача, а з точки зору молодої людини - майбутнього фахівця, в тому числі і музейної галузі. Після проходження практики в музеї доречно проводити серед студентів своєрідне анкетування, в  якому запропонувати майбутнім фахівцям оцінити роботу музею за різними напрямками діяльності, оцінити роботу екскурсоводів, музейних доглядачів, касирів, інший обслуговуючий персонал, дати оцінку рівню гостинності музею, вияву гостинності персоналу та тих недоліків, які існують у музеї на їхню думку. Адже працюючи у музеї (по суті стажуючись на певній посаді) деякий час студенти можуть поділитися своїми спостереженнями, так би мовити із середини. Аналіз цих анкет є неоціненним матеріалом насамперед, для колективу музею, визначення політики музею, стратегії його розвитку, бренду, визначенню майбутніх планів та  подолання існуючих недоліків.

«Інтерактивні методи роботи з дорослою аудиторією»

Володимир Мороз – науковий співробітник

відділу науково-просвітницької роботи

обласного художнього музею

У музейному лексиконі міцно закріпилося поняття нетрадиційних, або інноваційних, методик і технологій, серед яких важливе місце займає інтерактивність. На сьогоднішній день вже стало доконаним фактом те, що використання інтерактивних методів роботи дозволяє залучити до музею і зацікавити різні категорії відвідувачів. Інтерактивність (від англ. interaction – «взаємодія») – основний методологічний прийом у роботі сучасного музею, який допомагає перейти від моделі музею-сховища до моделі музею-живого організму у процесі пізнання. Застосування цього методу диктується і тими глобальними змінами, що відбуваються у світовій культурі. Це, на сам перед, загальний процес візуалізації культури, який призвів до значного збільшення обсягу зорової інформації, що вплинуло на сприйняття людини,  яка перестала помічати те, що справляло враження і було цікавим ще 15-20 років тому назад.

Термін інтерактивність став затребуваним у зв’язку з розвитком комп'ютерних мереж і технологій, інформаційних напрямків науки. Однак значення поняття інтерактивності недостатньо точно окреслено і має досить широкі рамки. У засобах масової інформації та в музейних колах під інтерактивним формами музейної роботи зазвичай розуміють технічне оснащення музею, що дозволяє проводити роботу, спрямовану на діалог  з публікою. Мається на увазі, що в арсеналі технологій такого музею має бути відео шоу, панорамні проекції, віртуальна реальність, аніматронікси та багато іншого. Однак інтерактивність далеко не завжди пов'язана з технічними засобами. Все більш актуальними стають інтерактивні екскурсії, що включають діалоги з публікою, майстер-класи, вікторини, концерти та інші прояви інтерактивності, що не потребують нових технологій. У музеї інтерактивні підходи застосовуються при побудові експозиції, роботі з аудиторією, в музейних інформаційних технологіях. Музейний простір, заснований на принципах інтерактивності, будується таким чином, щоб дозволити відвідувачеві проявити більшу свободу, поставити його перед вибором, викликати бажання вивчати та експериментувати. Традиційне уявлення про те, що в музеї можна тільки дивитися і слухати, змінюється прагненням впливати і на інші людські аналізатори, особливо тактильні. Музейні сайти також набувають все більш інтерактивного характеру. Вони не тільки пропонують інформацію, але і залучають глядача до спілкування з музеєм через анімовані плани та схеми, відео-панорами, зручні пошукові системи, ігри, чати, онлайнову торгівлю квитками, каталогами, сувенірами та ін. Використання медіа-інструментарію дозволяє глядачеві взаємодіяти з мистецтвом не в традиції класичного споглядання, а залучаючи його в інтерактивний процес.

Для успішної реалізації освітніх програм і розробки методик і змісту конкретних форм роботи у музеї здійснюється вивчення музейної аудиторії та застосовується диференційований підхід до різних груп відвідувачів. У сучасних музеях все частіше впроваджуються інтерактивні форми роботи з відвідувачами, що базуються на взаємодії між відвідувачами та музейними предметами. Взагалі то ідея застосування інтерактивних підходів в культурно-освітній діяльності виникла ще до того, як у вжиток увійшло саме поняття. З 1960-1980-х рр. екскурсія починає розглядатися як діалог з відвідувачем. Сьогодні до діалогу додався такий прийом як гра в самих різних її проявах, у результаті чого стали утворюватися досить складні інтерактивні форми екскурсійної діяльності: театралізовані екскурсії, рольові ігри. Виникають комплексні форми культурно-освітньої діяльності, які поєднують у собі декілька елементів, прикладом чому може слугувати міжнародна акція «Ніч музеїв». Основною перевагою інтерактивних методів перед звичайною екскурсією або лекцією, безумовно, є наявність зворотного зв'язку між лектором та аудиторією. Звичайно, досвідчений екскурсовод або лектор мають зворотний зв'язок  аудиторією на рівні інтуїції, але в такому випадку він має пасивний характер. При появі активного, двостороннього зворотного зв'язку одразу ж виникає можливість модифікувати подачу матеріалу, «налаштувати» його саме під дану групу відвідувачів.

Можливість дещо змінити виклад матеріалу, а іноді й сам зміст екскурсії, виходячи з питань та інтересів слухачів, доступна кваліфікованим екскурсоводам, що добре володіють тематикою в цілому. Зацікавлена, дружня реакція екскурсовода на інтерес слухачів дозволяє надати стандартній екскурсії неповторних, індивідуальних рис і зробити саму екскурсію або лекцію такою, що максимально відповідатиме інтересам даної конкретної аудиторії слухачів. З самого визначення інтерактивності випливає, що, як тільки екскурсовод задає слухачам питання і отримуєте на нього осмислену відповідь, то це і є початок використання інтерактивного методу. При інтерактивному способі подачі інформації слухачі отримують можливість продемонструвати свою ерудицію та кмітливість, а це підвищує привабливість всього, що відбувається і породжує дух змагання. У результаті, захід перетворюється на видовищний атракціон. Таким чином, інтерактивні екскурсії – це ефективний засіб у боротьбі з явищем «музейної втоми».

Крім інтерактивних методів проведення екскурсійно-лекційного обслуговування відвідувачів існують так звані інтерактивні експозиції. Це можуть бути структурні частини звичайних музеїв, як у Політехнічному музеї (Москва, РФ), або музеї цілком засновані на такому принципі: Експериментаріум (Копенгаген, Данія), Музей науки (Бостон, США), Канадський науковий та технологічний музей (Оттава, Канада). Такого роду експозиції відрізняє необхідність активних дій відвідувача у різних формах. Це може бути безпосередній контакт з інтерактивним експонатом або участь у якійсь інтерактивній дії. При безпосередній роботі з інтерактивними експонатами відвідувач сам стає активною дійовою особою. При спілкуванні з експонатом він має можливість самостійно сформувати програму дій і, відповідно, реалізувати свій дослідницький потенціал.

Питання про застосування і поєднання традиційних та інноваційних методик і форм роботи музею досить часто розділяє дослідників на два табори. Перші розглядають появу нових підходів як симптом знищення специфіки музею, зменшення науково-дослідної складової та перетворення його у суто розважальний заклад. Другі, спираючись на концепцію гуманітарного знання, вважають застарілою і непотрібною ідею «музею-підручника», вважають пріоритетною саме рекреаційну функцію музею («освіта через розваги») і віддають перевагу новим методиками. Іншим небезпечним моментом, як зазначав ще Франц Оппенгеймер, «може бути механічне поєднання старих, традиційних форм подачі музейних експонатів та інтерактивних новотворів. Такого роду еклектика дратує відвідувачів зі стажем і псує смак молоді». Однак між інноваційними і традиційними підходами немає принципового конфлікту, оскільки вони не суперечать і не виключають один одного. У зв’язку з цим важливішим    є питання про пріоритет соціальних функцій музею, про те, які цілі та завдання ставить перед собою музейна установа. Функція розваги має право на існування, однак вона не може існувати без реалізації музеєм базових функцій – науково-дослідної, культурно-освітньої та ін. Таким чином, раціональне поєднання традиційних та інтерактивних форм подачі матеріалу дозволяє залучити нових відвідувачів до музею, пробудити інтерес до самого музею та підготувати, а іноді й виховати людей з розвиненим смаком сприйняття музейних експозицій.

Сучасний музей прагне стати діючим механізмом культурного простору, формувати свій імідж не тільки через експонат, а й через діяльність, результатом якої є створення особливого музейного простору. Велику роль у цьому процесі відіграють інтерактивні методи роботи, що формують стійкий інтерес до набуття нових знань, виховують бажання і готовність до самостійного вивчення. Інтерактивні форми розвиваються у просторі музею завдяки комунікативній моделі, яка робить відвідувача рівноправним учасником діалогу, дає йому право на прояв свободи і творчості в музейному просторі. Використання інтерактивних методів у музейній роботі пов'язане з науковим обґрунтуванням «живого» діалогу відвідувача і музейного фахівця, з розвитком технологій та інновацій, з процесами глобалізації.

[1]  Як правило, відкриття нових виставок супроводжується міні-концертами, що, зрештою, практикується і музеями інших напрямків. Однак у музичному музеї такі міні-концерти не лише створюють емоційну атмосферу заходу, але й поглиблюють знайомство із самою експозицією та її «героями».

[2] Інші теми екскурсій-зустрічей, які проводяться на базі стаціонарної експозиції в приміщенні музичної школи №1 ім. Г.Г.Нейгауза (вул.Дзержинського, 65):

1. «Кіровоград – місто музичне (Музична культура нашого краю від витоків до сьогодення»;

2. «На цих концертах з’являлись навіть небіжчики (Розквіт музичного життя нашого міста у 1918-1919 рр.)»;

3. «А чи не могли би Ви показати мені просто велике поле пшениці?» (Кароль Шимановський і Україна)»;

4. «Рояль і карабін (Єлисаветградські роки Кароля Шимановського)»;

5. «Шарман Катрін або історія одного дівочого альбому (Видатні музиканти – гості нашого міста)».

[3]  Тут і далі фрагменти, набрані більш дрібним шрифтом призначені для відносно старшої аудиторії.