Search

• History
• Halls
• Exhibition archive
• Events archive
• Conferences archive
• Publications
• Posters Gallery
• Achievements
• Museum theatre

Терещенко О. А. "Фольклорний напрям діяльності музею ім. К.Шимановського" [translations pending]

Терещенко О. А. - науковий співробітник музею ім. Кароля Шимановського

 

Сектор музичного фольклору створений у музеї ім. Кароля Шимановського десять років тому, в січні 1995-го; відтоді дослідження традиційної етномузичної культури Кіровоградської області є для нашого закладу однією з основних сфер діяльності. За період існування сектору його працівниками здійснено понад 50 короткочасних (переважно дво-, триденних) фольклорних експедицій, загальна кількість обстежених при цьому населених пунктів добігає 100, кількість здобутих польових записів становить близько 6000 одиниць музично-етнографічної інформації - це пісні усіх жанрів, що побутують в регіоні, інструментальні награвання (гармошка, балалайка, скрипка, мандоліна - у сольному та ансамблевому звучанні), описи обрядів, твори народної прози.

Більшість фольклорних експедицій, проведених у 1990-ті роки, носили розвідувальний характер. Це спричинилося прагненням охопити якнайбільшу кількість сіл регіону, поки місцева етномузична традиція остаточно не згасла. Респондентами передусім були люди похилого віку, народжені здебільшого на самому початку XX ст., у період її активного побутування.

Рівень збереження народномузичної культури Кіровоградської області, особливо центральних та південних її районів, в цілому значно гірший, ніж на сусідніх Полтавщині, Черкащині чи Вінничині: для традицій пізнього формування загалом характерна слабша колективна генетична пам'ять їх носіїв, такі традиції, у порівнянні з автохтонними, менш стійкі та скоріше піддаються руйнуванню.

Збирання та дослідження старовинних пісень нині багато в чому можна уподібнити археології, котра за окремими уламками мусить реконструювати колишню цілість. Але грамотне застосування пошукових та дослідницьких методик дозволяє навіть на початку XXI ст., у постколгоспний період, незважаючи на тотальну експансію радіо й телебачення, в асфальтованих селах Центральної України знайти унікальні зразки традиційної музичної культури.

Технічна якість наявних у фонді музею фольклорних записів різна: перші зроблені ще на бобінах та касетах заводу "Свема"; згодом почали застосовуватися диктофони та аудіокасети імпортного виробництва, лише останнім часом з'явилася можливість користуватися портативним цифровим рекордером.

Ключовою особливістю функціонування багатьох мистецьких музеїв є та, що в їх фондах об'єктивно кількісно переважають не самі художні твори, а різного роду непрямі свідоцтва творчості, у кращому випадку рукописи автора, чернетки, листи, фото, особисті речі. Коли ж ідеться про фольклор - усну традиційну колективну творчість - більшість названих позицій втрачає актуальність. Матеріальна складова етномузичного фонду - музичні інструменти, традиційний одяг, предмети сільського побуту, витвори прикладного мистецтва, фотокартки кращих народних виконавців - створює, безумовно, відповідний культурний контекст, але про саму етнічну музику свідчить вкрай опосередковано і є цікавою передусім для етнографа.

Власне пісня або інструментальне награвання, як явища нематеріальної культури, можуть бути збережені лише у фіксованому вигляді - як аудіозапис конкретного факту виконання чи як нотація. (Нагадаємо, що існують різні типи нотацій: від схематичних до найдетальніших, від простіших, розрахованих на широке коло любителів народної пісні до аналітичних, синтетичних та навіть реконструктивно-гипотетичних - підхід транскриптора щоразу визначається метою нотування та адресатом.) Для музейного обігу (каталогізації творів, полегшення орієнтування у доволі значних масивах мелодій) за звичай достатньо нотацій морфологічних, котрі конкретизуються у разі підготовки до видання у науковій збірці. Нотації цікавіших зразків, ймовірно придатні для публікації, з недавнього часу оформлюються в комп'ютерному вигляді (використовується нотографічна програма Sibelius 2.0). Усі нотні транскрипції систематизуються за географією та жанровими різновидами і, разом з польовими щоденниками збирачів та машинописними розшифруваннями поетичних текстів пісень, утворюють умовно рукописний архів.

Непростою проблемою у фондуванні фольклорних матеріалів є та, що в абсолютній більшості вони не являють собою експонатів як таких. Експедиційні аудіокасети з записами народномузичних творів, так само, як польові щоденники чи нотні зошити з транскрипціями мелодій - це передусім документи, хоча вони і підлягають стандартній музейній паспортизації, мусять бути зараховані до основного чи допоміжного фондів.

При фондуванні експедиційних аудіоматеріалів за музейними нормами виникає низка питань формального характеру - адже і касета, і міні-диск, і компакт-диск є тільки носієм інформації, не експонатом. Одна касета містить, як правило, від 20 до 50 народномузичних творів - пісень, награвань, репортажів. Але як один реальний музейний предмет, касета має власний інвентарний номер і являє собою одну одиницю збереження. Та до неї в обов'язковому порядку долучається стандартна супроводжувальна документація: реєстр з переліком усіх зафіксованих на ній матеріалів, відомостями про місце і час запису, збирачів та виконавців (щодо останніх, то у всякому разі подається рік та місце їх народження, прізвище, ім'я та по-батькові, соціальне положення і освіта).

Зрозуміло, що інформація, котру містять оригінальні експедиційні касети, у своєму первинному вигляді практично недоступна для відвідувачів музею, які хотіли б з нею працювати. Це пояснюється як імовірністю псування старих носіїв звуку через недбале користування сторонньою людиною, так і відсутністю в нашому музеї площі для спільної праці гостя та фольклориста. У випадку виникнення такої ситуації замовник може ознайомитися з загальним реєстром записів, виявити потенційно цікаві для нього зразки, після чого теоретично можливе їх копіювання та надання копії замовникові. Для цього відвідувач має вказати мету своєї роботи (вона може бути навчальною - підготовка реферату, дипломної роботи; мистецькою - поповнення репертуару фольклорного ансамблю, пошук тем для їх подальшої композиторської обробки; дослідницькою - написання наукової праці). При ймовірній публікації отриманих матеріалів третя особа повинна дотримуватися наукової та видавничої етики: подавати повні й достовірні їх паспортні дані, включаючи відомості про автора та місце знаходження запису - тобто, покликатися на установу, до фондів котрої довелося звертатися. Обов'язково також сповістити музей про самий намір публікувати ті чи інші відомості, а по виході видання у світ - про його точну назву, ISBN тощо.

Прикро, але за існуючими нормативними актами наразі неможливо оформлювати роботу музею з добору та надання аудіоінформації як платну послугу, оскільки даної послуги немає у переліку таких, що можуть надаватися музеями - хоча робота ця кваліфікована, копітка й трудомістка, а подібні прохання надходять доволі регулярно. Буває, звичайно, що гість знаходить потрібну інформацію у фольклористичних виданнях, здійснених працівниками сектору впродовж останнього часу за матеріалами експедицій. До таких належать нотні збірки "Стародавні пісні Степової України та Східного Поділля" (1998), "Пісенна традиція села Тимошівки" (1999), компакт-диски "Пісні Східного Поділля. Традиція села Кидрасівки" (2001) та "Музичний фольклор Кіровоградської області в документальних записах 2004 року" (обидва CD-проекти реалізовані спільно з обласним Центром народної творчості). Крім того, нині практикується укладання різноманітних тематичних, жанрових та територіальних добірок, котрі, записані на CD-R, є зручними для користування і, до того ж, супроводжуються анотаціями чи навіть розгорнутими статтями з детальною характеристикою вміщених на диску матеріалів.

Наприкінці свого повідомлення хотів би розповісти про один із випадків такого плану, що остаточно переконує всіх, хто сумнівається в доцільності музейного збереження фольклорних аудіозаписів - мовляв "це справа Інституту Рильського" й таке інше. Отже, у 1995 році відбувся експедиційний виїзд до села Кримки Олександрівського району. Там, після запису народного хору "Явір", що складався з десяти осіб 1920-х - 1940-х років народження, було проведено ще два збирацькі сеанси з місцевими жительками 1914 та 1907 рр. н. Результатом поїздки до Кримок стали 69 фольклорних творів на двох касетах, які зайняли своє місце в фонді музею. Навесні 2000 року, прийшовши одного ранку на роботу, я побачив там керівника хору "Явір", Катерину Омелянівну Кондратенко. Вона розповіла, що за останній час найстарші виконавиці вже пішли з життя, а молодші без них не можуть звести складні старовинні наспіви до ладу, плутаються, нічого не виходить, "бо ж нема за ким співати". Разом із знавцями померли й найкращі пісні колективу "Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл", "Зацвів терен рясно", "Ой у полі криниця безодня" та ще ціла низка розкішних творів.

Але наступний поворот розмови був для мене потрясінням: "Це мої хористи мене прислали до вас. Перепишіть нам наші пісні, ми їх вивчимо і відновимо". Чи це не був той самий "момент істини", що розкладає по полицях свідомості відповіді на важливіші професійні питання: для чого? для кого? і чи варто взагалі займатися цією важкою й невдячною справою?