Search

• History
• Halls
• Exhibition archive
• Events archive
• Conferences archive
• Publications
• Posters Gallery
• Achievements
• Museum theatre

Степанок О.В. "Основні принципи сприйняття та розуміння творів живопису" [translations pending]

Степанок О.В. -
завідуюча відділом культурно-просвітницької
та масової роботи Кіровоградського
обласного художнього музею


Мистецтво самою своєю суттю відкрите і доступне кожному. Розуміти і сприймати його можна по-різному. Здебільшого це залежить від того, як ви володієте його мовою.
Здатність розуміти мистецтво, художню досконалість картини зростає, змінюється разом з естетичним ростом особистості.
Здатність до сприйняття мистецтва живе в кожній людині. Але не в усіх вона розвинена однаково: тут важливим є і загальна культура, і володіння мовою мистецтва, і досвід спілкування з ним.
Перша і неодмінна умова повноцінного сприйняття твору - це тривалий і цілеспрямований розгляд його. Глибокі твори відкриваються під час довготривалого спілкування з ними…
- Перше, емоційне враження про твір звичайно буває досить точним у людей, чутливих до мистецтва. Йому потрібно довіряти, але його треба і розуміти, полегшити собі усвідомлення колірних плям, у розташуванні фігур, у масштабності зображення, у характері малюнка ви обов'язково відчуєте логіку композиційного мислення художника.
- В живописному розпорядженні колір, який так сильно діє на нас і в природі, і в мистецтві. Живопису підвладна лірика і епос, трагедія і фарс, ми бачимо і цінуємо в живописі начебто саму повноту людського буття, він здатен бути цільним, гармонійним. Живопис і мислить, і узагальнює, і стверджує. Живопис - найбезпосередніший з усіх видів образотворчого мистецтва. Чарівність живопису - результат величезної роботи, в цій роботі однаково важливі натхнення і інтуїція, тверезий розрахунок, логіка, конструктивність мислення.
- Коли ви дивитесь на картину, не обмежуйтесь лише спогляданням. Важливо зрозуміти, яку роль у надходженні до нас інформації відіграють композиція і колорит, без композиції і колориту картина буде або ж безладною мішаниною ліній і плям, або ж сумним натуралістичним переказом предметного ряду.

Живопис - це мистецтво вибору, а ще точніше - відбору. Спосіб гармонізації кольору, характер зображення людини, предмета, простору - все це залежить від світосприймання художника, від його художнього методу, від задуму твору.
Живопис має свої закони:
Найясніше і найповніше висловлює в жанровому живописі розповідь - композиція, доведено жанристами до віртуозності. Живопис зупиняє життєвий потік не в будь-який випадковий момент, а в ту мить, яка буде найбільш вигідною для розповіді про сучасне, минуле і майбутнє. Створенню такого плідного моменту в картині допомагає композиція. Вона передбачає таке розташування персонажів і предметів по відношенню один до одного, яке не є випадковим і забезпечує міцні змістовні зв'язки між ними.
Інколи цінність картини глядач ототожнює із важливістю події, зображеної на ній. Це збіднює розуміння живопису, і не лише жанрового або історичного, де подія, як правило, відіграє значну роль. Хоч і не вичерпує задуму. Особливо страждають при такому підході пейзажі, портрети, натюрморти. Тим часом при відсутності конкретної події або дії часто збільшується активність кольору, світла, лінії. Пластичної форми, на що непідготовлений глядач не завжди звертає увагу.
В композиційне завдання входить і організація простору.
Цінність кольору і в тому, що він правдиво передає почуття і стан людини: захоплення і ніжність, поривчастість і мрійливість. І саме колір виступає еквівалентом образного змісту твору. Колір у пейзажі - найбільш "безмовнім" жанрі живопису.
Наскільки великий вплив природи на людину - кожний знає із власного досвіду. Чутливо реагує людина на явища навколишнього світу, пов'язуючи їх з подіями свого життя. Саме тому стало можливим відокремлення пейзажу як жанру.
Дивлячись на пейзаж, не поспішайте задовольнитись лише тим, що зображено. Мета художника - не інформація про природу, не сліпе копіювання її. В зображенні життя природи здавна з найбільшою безпосередністю проявлялись почуття людей. Не випадково живописний пейзаж часто порівнюють з поезією і музикою, оскільки головну роль у ньому відіграє не дія, а переживання, почуття. Оскільки в живописі колір є найактивнішим носієм емоцій, то в пейзажі йому найчастіше відводиться перше місце.
Особливі труднощі пов'язані з розумінням портретного живопису. Спостерігайте за собою, як ви розглядаєте портрет ? Чи однакове у вас ставлення до портретів людей знаменитих і зовсім невідомих, до робіт прославлених майстрів і маловідомих художників ? На що ви звертаєте увагу - на ретельність у зображенні обличчя і костюма, на виразність погляду, жесту, пози ? Від того, що саме ви ставите на перше місце, залежить оцінка портрета - вона буде правильною, якщо всі названі компоненти сприймати як складові художнього образу. Портрет сприймається як твір живопису. Перш за все колорит, тобто кольорова будова твору, похмура чи радісна, спокійна чи нервова, надає йому надзвичайної життєвої емоційності. Від того, як вирішена композиція, тобто як побудоване зображення на площині, теж багато залежить. Погрудний портрет ми сприймаємо інакше ніж портрет на весь зріст, який завжди виглядає більш урочисто, парадно. Зображення в фас дає одне уявлення про людину, в профіль - інше. Погляд, прямо звернений на глядача, ніколи не справить того враження глибокого зосередження, навіть відчуженості людини, яке створює погляд з-під напівопущених повік.
Ми зовсім по-іншому, набагато глибше розуміємо портрет, якщо дивимось на нього, так би мовити, свідомо. Формат полотна - квадратний або подовжений, характер живопису - м'який, пливучий чи жорсткий, поворот фігури, нахил голови - нічого випадкового немає у справжньому портреті, все, за висловом Сєрова, "робить характеристику".
Тон портрета, він надзвичайно важливий для художника. Чи це нейтральний фон, пейзажний або інтер'єрний - він завжди є складовим елементом характеристики.
Твори живопису і відтворюють оточуючий нас світ, і пояснюють його. Часто зустрічаєтесь ви в картинах з образами, породженими фантазією, уявою художника. Іноді глядачі, не підорюючи, що мова йде саме про образно-пластичне тлумачення дійсності. Проте всі ці витвори фантазії, художньої уяви живуть: художники знайшли переконливу форму для своїх почуттів, переживань, мрій.
З умовністю у вирішенні композиції, колориту ми часто зустрічаємось у народному мистецтві. Чи це не значить, що в яскравих плямах кольору в площинності відображення, в геометрично-плановій побудові композиції, в килимовій орнаментальності робіт народних майстрів відобразились цілісність і поетичність, гармонійність і казковість народного світосприймання ?
Правда живопису - особлива правда. В історичному живописі відчуваєш це особливо гостро. По суті, ніхто не може сказати про події давно минулі "це було так" або "це було не так". Скупо оповідають рядки літописів. Архівні документи не відтворюють художньо події.
У портреті, пейзажі, жанровому живописі, натюрморті художник безпосередньо торкається натури, вивчає її, відбирає найважливіше, найнеобхідніше, порівнює, перевіряє зроблене з натурою. Зовсім по-іншому пишеться історичне полотно. Натури у звичайному розумінні слова тут немає, її необхідно уявити, відтворити за допомогою доскональних свідоцтв, архівних документів, пам'яток матеріальної культури. І чим чіткіше уявить художник, що і як було у ті далекі часи, тим переконливішою буде картина. Звичайно писати таку картину нелегко. Здається, є і задум, і тема, обраний, врешті сюжет. Мистецтво дозволяє і навіть вимагає відходити від буквальної точності заради художньої правди.
Кожен твір мистецтва - плід творчості - відтворення життя засобами мистецтва. А оскільки майстри різних епох керуються різним розумінням життя, різними ідеями та смаками, то, природно, і спосіб відтворення життя у кожного з них інший, інший і весь арсенал художніх засобів, якими володіє художник.
Не раз доводилось нам чути такі заяви: "мені подобаються картини, в яких усе ясно і чітко намальовано, де кожна подробиця старанно опрацьована, виписана. А таких картин, де цього немає, де все змазано - я не люблю". Так може сказати лише той, хто не шукає в мистецтві ні думки, ні змісту, чий погляд насамперед затримується на зовнішній стороні предметів. Якщо ж зосередити увагу на головному, що хвилює нашу думку і почуття, решта відійде на другий план, і нам буде байдуже, чи написано картину широко, чи чітко й детально. Старанне опрацювання найменших подробиць було недоречне там, де необхідне широке, узагальнене письмо.
Необхідно, таким чином, привчити своє око до різних засобів художнього вираження, до різних художніх систем. Треба навчитись бачити очима художників, що належать до різних творчих напрямків, що мають свій індивідуальний почерк. Це одна з потрібних умов розуміння мистецтва взагалі.
Коли непідготовлений глядач потрапляє в музей, він часто розгублюється, не знаючи, на чому спинити свій погляд.
Насамперед необхідно пам'ятати, що експонати в музеях розміщені не довільно, а в певному порядку, у певній хронологічній послідовності. Не можна дивитись на музейну експозицію як на збірку творів, серед яких ми вибираємо ті, які чомусь сподобалися нам або були відомі раніше. Музей - це історія мистецтв, яку ми повинні читати з початку, а не з кінця або з середини. Етикетки на експонатах і таблиці в залах укажуть вам, коли виконані твори. Запам'ятавши це, придивіться до того, що являють собою роботи художників одного періоду, що для них характерно, що їх об'єднує, робить творами однієї епохи. Те саме стосується і колекцій творів окремих майстрів - простежити лінію розвитку від ранніх до більш пізніх творів, схопити зміни в тематиці у тематиці, у способах розкриття сюжету, у манері виконання.
Література відіграє також велику роль у розумінні образотворчого мистецтва. Від читання біографічної літератури слід переходити до історії мистецтв. Намагаючись осмислити творчість окремих майстрів у зв'язку з тогочасною дійсністю, з розвитком суспільної і художньої думки в цілому.
Справжнє розуміння прекрасного розширює духовний світ людини. Образи великих творів мимоволі примушують замислитись на силою людського генія, відчути могутність творчої думки людини.
Уміння розібратись в естетичній цінності мистецтва дає нам право на самостійність суджень, а це робить глядача справжнім цінителем, критиком і помічником художника. Треба, щоб глядач, пройшовши по залах музею або виставки, судив не тільки про те, наскільки тема сучасна, як широко охоплена художником наша дійсність, чи вірно відображений побут нашого сучасника. Естетично розвинений глядач розуміє і те, як виражено тему, наскільки митець художньо глибоко осмислив сучасність, з якою мірою майстерності використав художні засоби, чи до кінця розкривав за допомогою цих засобів свій ідейний задум, отже, чи досяг мети, чи заволодів думками і почуттями людей, чи став для них учителем життя.
Відомо, що мистецтво не пасивно, не механічно відображає життя. Художній твір - це творче осмислення того, що нас оточує. Образи, створені художниками, розкривають суть життя, збирають розрізнені риси явищ та факти в одне ціле, що характеризує важливі типові сторони дійсності. Це головне в мистецтві. Для того, щоб це розуміти, легко проникати у задум автора, необхідно розвивати в собі вміння сприймати мову мистецтв. У творах образотворчого мистецтва задум розкривається в зримих образах. Художники, зображуючи те, що доступне оку, виникає у глядача уявлення про найскладніші явища життя, часом приховані від людського погляду. Так внутрішній стан людини, найтонші порухи її почуттів знаходять свій вираз у зовнішньому прояві, відбивається на її обличчі, в русі тіла, жесті рук.
Гостре, глибоке переживання людини у творах образотворчого мистецтва легко прочитати, легко усвідомити. Значно трудніше, але не менш важливо вловити у зовнішності персонажів те, що визначає своєрідність їхнього характеру, їхню соціальну приналежність, їхні зв'язки з навколишнім середовищем. Треба вміти бачити ті риси, з яких складаються типові особливості людей певної епохи.
Дуже важливо розвинути в собі увагу до тих сторін характеристики персонажів, в яких знаходить свій вираз їхня соціальна та психологічна суть.
Отож, у кожному творі образотворчого мистецтва важливо усвідомити головне, якими б засобами художник не виражав свій задум.
До цього, однак, необхідно додати, що розуміння мистецтва немислиме без загальної культури, без знання історії та інших суміжних галузей мистецтва. Щоб глибоко зрозуміти та усвідомити характер явищ життя, відображених у мистецтві, відчути "дух часу", треба знати епоху, якій присвячено твір. Інакше багато чого, що буде для нас незрозумілим.
Досить важко зрозуміти в картині характери героїв. Це вміння проникати вглиб змісту художнього твору.
В полотнах давніх майстрів слід шукати життєвого змісту, незалежно від найрізноманітніших засобів його прояву, незалежно від того, в які шати старовинних легенд та образів він убраний.
Для того, щоб краще зрозуміти твір мистецтва. Треба знати суспільне життя, культуру, життєві інтереси того часу, коли він був створений. Необхідно познайомитись з творчістю художника, який нас цікавить, мати уявлення про його характерні особливості, про твори інших майстрів того часу. Без бажання розширити свої знання ми не зможемо долучитись до заповітного світу мистецтва.

Використана література:

1. Заварова Г.В. Як дивитись і розуміти твори образотворчого мистецтва .- Київ.: Мистецтво, 1982.
2. Кибрик Е. Искусство и художник.- М.: Молодая Гвардия, 1952.
3. Никитина Е.И. Знакомство с живописью в школе.- Москва.:Академия педагогических наук РСРСР, 1960.
4. Волков Н.Н. Восприятие картины.- Москва.: Просвещение, 1976.
5. Перепелкина Г.П. Искусство смотреть и видеть.- Москва.: Просвещение, 1982
6. Даниэль С.М. Искусство видеть. Искусство. - Ленинградское отделение, 1990.
7. Ковтун Е. Как смотреть картину.- Ленинград, 1960.
8. Орловский Г.И. Учитесь смотреть и видеть.- Москва: Просвещение, 1969.