Search

• History
• Halls
• Exhibition archive
• Events archive
• Conferences archive
• Publications
• Posters Gallery
• Achievements
• Museum theatre

В.Г.Ноженко Петро Іванович Кодьєв - перший директор реставраційних майстерень [translations pending]

В.Г.Ноженко -
головний зберігач фондів
Кіровоградського обласного
художнього музею


Останні роки в Україні позначені пробудженням самовідданості народу, значним інтересом до свого минулого, культурних надбань, до українського, російського, західноєвропейського та східного образотворчого мистецтва. І цілком закономірно, що на перший план постає проблема консервації та реставрації мистецької спадщини.
Відомий вислів каже: майбутнє неможливе без знання минулого. І тому мова піде саме про становлення реставраційної справи в Україні, про нашого земляка, першого директора Національного науково-дослідного реставраційного центру України Петра Івановича Кодьєва (1899-1968), відомого українського живописця, майстра історичного жанру, натюрморту та пейзажу.
Народився митець 12 липня 1899 року у м. Новогеоргієвську Херсонської губернії (нині затопленому Кременчуцьким водосховищем, де поряд м. Світловодськ Кіровоградської обл.). Родина була бідною, шкільної освіти Петро не отримав. Життєві шляхи, захоплення далекою омріяною зіркою, що обіцяла майбутню щасливу долю, провела його через полум'я громадянської війни. Після війни перебував на відбудові Донбасу і звідти, з Кадієвського рудоуправління, після майстерного оформлення шахтарського клубу в 1929 році, отримав направлення на навчання до Київського художнього інституту. Почала здійснюватися давня мрія стати професіональним митцем.
Будучи ще студентом у 1931 році отримує призначення директором Київського художнього технікуму і запрошує до викладання в ньому корифеїв українського мистецтва: І. Іжакевича, О. Пащенка, Г. Світлицького, Г. Пивоварова.
Школа реалістичного мистецтва, що утворилася тут, у стінах технікуму, відіграла свою роль у розвитку українського мистецтва, хоча технікум проіснував недовго, лише до 1934 року.
У цьому ж 1934р. Кодьєва вибрали відповідальним секретарем Оргкомітету Спілки радянських художників України, і він багато років очолював партійну організацію Спілки. Одночасно запровадив нову на Україні справу реставрації творів мистецтва. У 1938р. за постановою Ради Народних Комісарів Української РСР була організована Державна науково-дослідна реставраційна майстерня в Києві, директором якої став Петро Іванович Кодьєв. За своїм фахом перші художники - реставратори були живописці, оскільки при Київському художньому інституті не було реставраційного відділення. Його було організовано лише в 70-х роках. Українські реставратори набували освіти з свого фаху шляхом стажування в Москві і Ленінграді, де майстерність передавалась з рук в руки, від майстра до молодшого спеціаліста. Реставратори Москви і Ленінграда мали неабиякий досвід в консервації і реставрації ікон та олійного живопису. На час створення Київських реставраційних майстерень в 1938р. реставрація стає науковою дисципліною. Свою діяльність майстерня почала з дослідження, консервації і реставрації творів мистецько-художніх збірок Києва. В майстерні панувала творча атмосфера - П.І. Кодьєв запровадив творчий день на тиждень. В цей день під головуванням Петра Івановича реставратори йшли на етюди - писати краєвиди Києва, або в майстерні ставився натюрморт, або йшли до музею робити копії з картин старих майстрів.
Думка про те, що реставратор повинен бути добрим живописцем копіювальником для вивчення техніки живопису, в майбутньому стала основою для освіти реставраторів в Київському художньому інституті. Петро Іванович домагається, щоб реставратори були членами Спілки художників і при ній було відкрито реставраційну секцію.
Перший колектив реставраторів створив бібліотеку, вона не була офіційно зареєстрована. Вони зносили свої книжки, купували нові - з історії мистецтв, реставрації, техніки живопису, хімії, штудіювали їх і обговорювали. А також знайомилися з художніми збірками України, Москви і Ленінграда не тільки з фахового погляду, а для розширення свого кругозору.
Під час Великої Вітчизняної війни художні колекції Києва, а також Одеси, Полтави, Сум евакуювали. П.І.Кодьєв був відізваний з фронту, де він був політруком шпиталю і очолив художній фонд музеїв України в Уфі. Після приїзду в Уфу Петро Іванович застав експонати не розпакованими. Як реставратор він повинен був створити всі умови для збереження художніх цінностей. Він робить стелажі, розпаковує ящики з експонатами і розміщує їх. В Уфі фондові було виділено експозиційний зал Башкирського художнього музею, де були створені оптимальні умови для збереження творів - правильне освітлення, чистота, відповідна вологість повітря, його вентилювання. Експонати переглядалися, якщо було потрібно, вживали профілактичні засоби, тобто консервацію. В Уфі фонд влаштовував виставки з художніх зібрань України.
Приїхавши до Києва в грудні 1944р. Кодьєв П.І. повертає колекції своїм власникам - музеям в належному стані.
В Києві, коли повернувся Петро Іванович, діяла майстерня під головуванням Калениченка Луки Петровича П.І. Кодьєв приймає "булаву" від Калениченка і стає знову директором реставраційних майстерень до 1962р.
Державна науково-дослідна реставраційна майстерня брала участь у реставрації фресок Володимирівського собору в Києві. Реставратори Києва разом з реставраторами Москви, Ленінграда вперше повоєнне десятиріччя віддають багато сил і енергії врятуванню творів Дрезденської картинної галереї, інших колекцій Німеччини, Польщі. Лише за останні десять років завдяки натхненній праці реставраторів Національного науково-дослідного реставраційного центру України врятовано майже 50 унікальних пам'яток із скарбниці нашого обласного художнього музею.
В стінах майстерні і нині живі традиції, закладені П.І. Кодьєвим, цим невтомним трудівником, митцем, громадянином. Його хвилювали проблеми теорії реставрації і її методики. Петро Іванович виховував у своїх реставраторів чуйне ставлення до твору, до його оригінальності, а також самодисципліну і культуру в роботі реставратора.